Дався йому цей “Ангел”… хоча не так. уже й багато земних кораблів загубилося в космосі, і обводи кожного з них ми пам’ятали. А якщо це справді “Ангел” — створений злочинними руками автомат-вбивця, то чому він досі не реагує на наше наближення? Модуль, звичайно, невеликий, однак локаційні системи корабля ведуть нас від самого старту; на пульті весь час блимає індикатор — ми в промені локатора.
— Наша робота, — промовив раптом Володя, — це земний корабель. Трохи не такий, як інші, але все знайоме, я ж тисячу разів усе це бачив.
Дві слабенькі прозоро-блакитні зірочки спалахнули на пілонах, винесених далеко за основний корпус. Величезна туша корабля повільно розвернулась… і відкрилося, грізно дивлячись на нас, велетенське жерло — дюза маршового двигуна. Зараз буде спалах, у всі ілюмінатори рине фіолетовий, всепоглинаючий вогонь, і кінець…
Маневрові двигуни чужого корабля, двічі блимнувши, відключились. Ожив інтерном, на зв’язку — Тханг:
— Товариші, обережно! Він маневрує. Повідомте обстановку, будь ласка.
Відповів Паттег:
— Об’єкт відхилився на вісім градусів. Маневри припинились.
Потім Володя повернувся до мене:
— Йдемо слідом?
— Ні-ні, — вихопилося в мене. — Тільки не зараз. Коли ми пройдемо точку максимального зближення?
— Через… двадцять хвилин. Що робитимемо?
— Будемо чекати.
Я дивився на вогник індикатора зовнішньої локації. Паттег простежив напрям мого погляду і, зрозумівши, запитав:
— Вийдемо з променю?
— Поки що корегувати курс не можна. Це — реакція самонавідної ракети. Зараз будь-який наш маневр для нього — сигнал небезпеки. Нас просто спалять, — я не втримався, — як ти спалив їхню ракету.
Паттег лагідно підтвердив:
— Спалив, ясна річ. Не люблю, розумієш, коли мене розпорошують на атоми.
— Слушно. А тепер приготуйся: тільки-но ввійдемо в мертву зону, треба загальмувати так, щоб стати наче вкопаний.
— Ти гадаєш…
— Це буде якраз за віссю маршового двигуна, і досить близько, а модуль маленький.
ebooksa