— Почав відхилятися праворуч, ракета — за мною. Ну, крутнувся — і спалив.
— Швидкість, розмір, клас? Дані звідки?
— Я ж патрульний! Та й прилади…
— Так-так, Паттег. Ти — патрульний, а потім прилади.
— Не розумію.
— Дивись, дивись, — швидко сказав я замість відповіді, — Об’єкт пішов: три градуси, шостий сектор!
Ну й реакція у людини… Не ввімкни я заздалегідь блокування, ще два проценти пального пішли б на корегування курсу.
— Ти що?! — заволав Паттег, посмикавши вхолосту штурвал, і тільки потім помітив табло “Блокування”.
— Об’єкт не рухається. А твоя реакція зараз — природна реакція гончака. Самонавідної ракети.
— Он як… — Володя обм’як у кріслі. — І після тривалої паузи спитав уже іншим тоном: — А плутоній у спектрограмі?
— Якщо нас зараз спалять… вибач, будь ласка… які лінії будуть у спектрі?
— Вважай, усі, — Паттег потер лоба. — Від гелію до урану.
На зв’язку, як виявилося, уже давно панікував Тханг:
— Чого мовчите? Ви мене чуєте?
— Чуємо, Тханг. У нас порядок. Будь на зв’язку.
— Зрозумів…
…Корабель наближався. Вже можна було роздивитись обводи, зовнішній вигляд. Паттег увімкнув монітор, передаючи зображення на “Вайгач”.
Циліндри, сфери, ажурні ферми — так, це не планетоліт і не корабель-універсал. Конструкція незнайома…
— Ти можеш його впізнати?
— Ні, — буркнув Паттег, — фотограмм “Ангела” не лишилося.
ebooksa