— Голосніше, — пробурчав Паттег. — Якщо не бачить, то почує.
— Перевіримо? — це “Хатанга”.
І, не діставши заперечень, пішов на скорочення дистанції.
Ніякої реакції. Отже, у нього локатори і справді слабші за наші. Що з цього виходить?
— Досить, “Хатанга”. Зраділи. Тримайте стрій. Прошу уваги…
ІІІ
Аварійний модуль у принципі може вмістити двох, але конструктори явно не були знайомі з Паттегом. Та ще треба втиснути стільки приладів…
Рештки вільного місця якраз над нашими головами займала єдина зброя — променевий спис. Із комплекту патрульного спорядження. Мені так і не вдалось умовити Паттега не брати спис; бажаючих допомагати мені в цьому теж не знайшлося. Добре хоч ескадра погодилась не відкривати вогонь, якщо ми загинемо.
Не взяти з собою Паттега я не міг, хоч і дуже хотів. Паттег почав брязкати авторитетом патруля. Він не хотів і слухати, що я можу піти сам. Даремно — тут його чудова реакція та інші гончі навики навряд чи стануть у пригоді: аварійний модуль немає ніякої можливості втекти, скажімо, від вогню дюз…
Десять хвилин модуль розганявся, тоді Паттег вимкнув двигун. Півтори години дрейфу… і, якщо нічого не трапиться, можна буде причалити до чужого борту. І ці півтори години я маю намір провести корисно: дещо в Патттега запитати і дещо йому втлумачити.
— Повтори ще раз, як відбулась атака.
Володимир здивовано подивився на мене.
— Ти ж сам бачив.
— Що я бачив? Кілька сплесків на екрані…
— Я не набагато більше. Пізно помітив, довелося різко шарпати.
— Розповідай послідовно.
— Об’єкт вимкнув двигуни. Телеметрія показала: нульове прискорення. Я помітив ціль, яка швидко рухалася. Ракету.
— Одразу? Біля його борта?
— Ні. Не зовсім. Трохи далі.
— Зрозуміло. А потім?
ebooksa