На заборі чорною фарбою було щось написано. Цей напис і звернув на себе мою увагу:
Мене не дуже налякав цей напис, адже я чекав на щось подібне. Було очевидним, що темні сили усілякими способами намагаються мене залякати, щоб я не дістався мосту. Адже тоді у мене виникає шанс на перемогу. Так, дуже маленький шанс, але він все-таки є.
Внутрішній голос постійно повторював ці слова знову і знову, надаючи їм глобального значення. Я повторював їх про себе, як мантри, сподіваючись, що в мене ще є можливість допомогти дівчині. Було б непогано випити трішки чогось міцного, але алкоголь я залишив у машині, а повертатися назад не хотілося.
Дощ продовжував йти далі, не зволікаючи на мої нагальні проблеми. Я намагався бігти, але постійно застрявав у багнюці і кілька разів ледве не падав. Яскраве бліде, як у покійника обличчя сяйво блискавки в одну мить освітило усю територію і я помітив недалеко попереду синю смугу річки. Чорт забирай, я майже дістався до мети! Прискоривши крок, незважаючи на сильний вітер та дощ, я рухався упевнено вперед.
Я підійшов до річки ближче. Брудна дощова вода стікала прямо у річку. Уламки гілляк, сміття несло вниз за течією. Я придивився уважніше і помітив в далечині міст. До нього залишалося йти не більше кілометра і я сподівався, що ця частина шляху буде не дуже важкою. Адже сили мене потроху покидали і коли я зустрінуся із Психотроп-Магом, то повинен бути готовим до усього.
Я обернувся назад і побачив перед собою образ Долини. Здавалося, що фізичне тіло залишилося десь там, а в цьому місці вона була на ментальному рівні. Вона дивилася на мене карими очима, але не казала в голос. Тоді як я зрозумів її слова? Раптом я зробив страшний висновок: її слова звучали у мене в голові.
Долина зникла, розтанувши у повітрі.
Я навіть не встиг більше нічого нового спитати, хоча питань у мене в голові крутилося безліч. Отже, мене ще раз попередили про небезпеку. Проте, не зважаючи на усі попередження та погрози, я не збирався так легко здаватися та відступати. Я хотів довести в першу чергу собі самому, що не збожеволів і цей дух існує насправді. Пилип міг помилятися і міг казати правду. Та на його допомогу зараз не варто розраховувати. Він ні чим не зарадить. Лише ризикуючи, я маю змогу дізнатися правду та отримати відповіді на хвилюючі питання. Або пан або пропав. Або я псих або цілком нормальний і деякі небезпечні істоти з паралельного світу дійсно вийшли на полювання.
Тому, мені довелося йти далі.
Вже майже дійшовши до мосту, я зустрів Юрка.
Він виник несподівано у мене із-за спини. Я обернувся на його вигук і зрадів такій несподіваній та навіть загадковій зустрічі в паралельному світі. Як взагалі його сюди занесло? Невже він також приймав психотропні речовини і опинився тут? Раптом я помітив, що зі мною немає наплічника. Де я його загубив? Чому, він зник, коли мені так потрібен цей рукопис?
Я був злий на себе, але розумів, що у такій темряві повертатися назад та шукати наплічник буде повним безглуздям.
— Остапе, послухав би ти краще Пшеничного. Він каже розумні речі. Тобі все одно не врятувати Зоряну. Вважай, що ти божевільний і забудь цю історію, — несподівано запропонував Юрко, зробивши шах конем.