Сновидіння було дуже страшне. Страшне та реальне.
Я вийшов на галявину, біля якої розкинулась річка і подивився вперед. Навкруги панувала повнісінькій темрява, що огортала мене своїми обіймами. Але мені зовсім не було страшно. В обличчя дув сильний вітер. Холодно. Я пройшов кілька дерев і почув якийсь звук. Уповільнивши кроки, я намагався дослухатися до джерела цього шуму.
Марно.
Місяць ховався за темними хмарами, тому я йшов з увімкненим ліхтариком, освітлюючи собі стежку. Ніч — темна, страшна, холодна, як крига, втікала на всі боки від штучного світла з блискавичною швидкістю.
Раптом я зупинився. Попереду побачив темну постать, що майже зливається з оточуючим середовищем. Хто ж це може бути?
Я ще сильніше затремтів від холоду і підійшов ближче. Аж раптом місячне сяйво все навколо осліпило блідо-рожевим маревом. Я побачив цю дівчину у порваному, брудному одязі. За її спиною видно міст, що був перекинутий через річку. У воді відбивалась її постать видовжена та затемнена.
— Допоможи мені, — каже вона.
І ці два слова здаються для мене дуже важливими, квінтесенцією всього існуючого, апофеозом вічності, початком кінця. Я мовчки стояв на місці, не в змозі зробити хоч один крок. Вітер із страшною силою дихав мені в обличчя, розвіював волосся в різні боки і намагався попередити про щось страшне та неминуче…
Небезпека була дуже близько.
(
Цей міст здавався мені символом переходу між двома протилежними світами, між силами темряви та світла. І центр мосту був вирішальною зоною існування. Зоною поєдинку між Добром та Злом.
— Допоможи, поки не пізно! — волає вона скаженим, нажаханим голосом, як у жертви, що потрапила до рук божевільного маніяка.
Від цих слів у мене кров зупиняється в жилах у прямому сенсі цього слова. Я відчуваю поруч темні сили, що за мною спостерігають, але поки що не втручаються у процес. Але що відбувається?
— Господи! Допоможи мені! Ряту-у-у-у-у-й!
В наступну мить я вже розумію, що втрачаю контакт із цим жахливим сновидінням. Я прокинувся і здивовано дивився на стелю, намагаючись зорієнтуватися у часово-просторовому континууму. Цей сон не був випадковістю і, ймовірно, дівчині (не пам’ятаю імені) загрожує реальна небезпека. Я повинен знайти і врятувати її. Невже для цього доведеться йти до села Глибоководне? Схоже, що всі відповіді на мене чекають саме там. Тому, так чи інакше, я повинен йти туди прямо зараз і знайти цей міст.
Розділ 39
Сон, наче рукою зняло.
Я із жахом думаю, що Зоряні насправді може загрожувати небезпека. Але як їй допомогти? Чи варто вірити цьому жахливому сновидінню? А якщо це відбувається вже насправді?
Питань було занадто багато, а рівень паніки вже давно перетнув усі допустимі межі і ставав дедалі критичнішим та неконтрольованим. Мені довелося повірити у цей сон, бо такий міст і така річка існує лише у селі Глибоководне. Отже, мені треба туди терміново потрапити і врятувати кохану Зоряну. Можливо тоді вона захоче до мене повернутися. Та для цього мені потрібна синя субстанція, як провідник із паралельними світами. Де її шукати зараз? Сподіваюся, що для цього не доведеться знову використовувати сильнодіючий наркотик.
Я випив чарчину горілки і подумав, що треба негайно зателефонувати Пилипу Пшеничному. Він екстрасенс і може мені чимось зарадити у цій надприродній ситуації. Крім того він сам неодноразово казав, що я можу йому дзвонити в будь-який час, якщо виникнуть серйозні проблеми. Я набрав його номер, але після сигналу почув, що абонент знаходиться поза зоною досяжності. Пізніше телефонувати, як радив автовідповідач мені геть ніяк не підходило, адже пізніше могло просто для мене не настати.
ebooksa