Покарання

Ця думка дуже міцно залізла мені в голову і я не знала, як її позбутися. Але з цього місця треба було забиратися і починати нове життя. Мені стало страшно від усього, а особливо від відчуття того, що хтось таємничий, чужий гість спостерігає за мною і знаходиться в середині мого тіла. Це безглуздо так думати, проте, подібні думки у мене вже виникали. І мені здавалося, що так і є насправді.

Але далі я втрачала над собою контроль, аж поки усе не перетворилося на віртуальну реальність.

Розділ 22

1

Пробудження було несподіваним.

Я дивився навкруги і розумів, що знаходжуся у незнайомому мені місці. Власне, кожного разу, після видіння іншого життя я потрапляв у таємниче місце. І при цьому нічого не пам’ятав. Але де я опинився цього разу і що трапилося до цього?

Я оглянув приміщення, в якому знаходився: білі стіни, ліжко та невеличка тумбочка. Усі предмети інтер’єру нагадували лікарню. Я переконався, що нічого не травмовано і ще більше здивувався своєму находженню тут. Трохи поміркувавши, я дійшов неприємного висновку, що знаходжуся у божевільні.

Двері відчинилися і в палату зайшов не високий чоловік у білому халаті.

— Доброго дня, — привітався він і сів на вільний стілець, який стояв поруч. — Як ви себе почуваєте?

— Паскудно… Що зі мною трапилося? Як я тут опинився? — я намагався усе з’ясувати та отримати відповіді на запитання.

— По-перше, мене звуть Зиновій Іванович Фрейд. Я — психіатр, ваш особистий лікар. А, по-друге я все поясню. Ви опинилися у спеціальному закладі. Ви стали небезпечними для оточуючих і тому довелося вас ізолювати…

Я здивовано дивився на лікаря, нічого не розуміючи. З якого це дива я став небезпечним для суспільства? Від несподіванки я зіскочив з ліжка.

— Що?! Я в психушкі? Як висмієте?! Чого це я повинен знаходитися з даунами та імбецилами?! — кричав я, втрачаючи над собою контроль.

— Сядьте і заспокойтеся! Інакше вас пов’яжуть. Сядьте, кажу вам!

Я слухняно сів на ліжко, стримуючи в собі гнів.

— Ось так вже краще, — лікар уважно на мене дивився. — Невже ви не пам’ятаєте, що сталося?

На це питання я лише потис плечима. Бо і сам не мав гадки, що стало причиною моєї появи тут.

— Ви бігали з ножем і кричали про самогубство. А ще кричали про майбутнє життя, ніби ви станете Долиною. Пригадуєте?

— Нічого такого не було. Ви все вигадали. Я знаходжусь у здоровому глузді. Адекватно на усе реагую… Ви мене с кимось сплутали?

— Отже, ви заперечуєте усе? А відчуття, ніби ви знаходитеся в тілі Долини? Зоряна усе розповіла нам. Це божевілля. Спроба покінчити самогубством остаточно є ознакою шизофренії.

— Ніякої спроби самогубства не було! — я перейшов на крик. — Я завжди контролюю свої вчинки.