Покарання

Борис зробив ще ковток «Гринвічу».

— Я не збираюся вибачатися за те, що спав із шльондрою. Це моя особиста справа. Коли мені хочеться трахатися, то я йду і трахаю баб. Затям це раз і назавжди, дура!

Подивившись на нього, я дещо зрозуміла. Схоже, попереду нас чекали великі неприємності. Ця зустріч могла лише призвести до серйозного конфлікту із трагічними наслідками. Жахливими наслідками. Я це відчувала.

Далі саме так і сталось.

Моя інтуїція ще ніколи не помилялась.

3

— Долина! — голос лунає з іншої кімнати.

Дівчина років п’ятнадцяти сидить у своїй кімнаті. Поруч із нею розкрита книга Остапа Дорошенка «Інший вимір». А на полиці книжки таких маститих авторів сучасності, як Джон Релток, Лео Буниг та Анжеліка Лагунова.

(не може бути, таких авторів не існує!)

— Долина, — мати заглядає в кімнату. — Досить тобі читати ці жахи. Вийди на вулицю погуляй! Дивись яка гарна погода!

Дівчина мовчки дивиться на маму, а потім повертається до книги.

— Доню, не варто читати стільки поганих книг. Тут одні насильства та вбивства. Ти збожеволієш від цього!

Проте, Долина не чує маму. Дивлячись на обкладинку книжки «Інший вимір», вона відчуває, що колись могла знати цього автора, Остапа. Може, в іншому житті?

Але ефект дежа вю у неї був.

4

— Пішов геть! — повторила я.

Раптом Борис схопив міцно мене за плечі і дав ляпас. Ліва щока в мене горіла від удару. Гнів та образа намагалися вирватися на зовні, але розум поки що стримував їхній натиск.

— Замовкни, інакше ще вріжу!

В його голосі зазвучали металеві нотки реальної небезпеки.

— Шо тобі треба? — невдоволено спитала я, маючи намір розставити усі крапки над «і».

Борис запалив чергову сигарету.

— Сонечко, стрибай у ліжко. Потрахаємося.