Тепер запам’ятайте ось що: сюди треба спускатися двічі: удень і раз увечері, перш ніж лягати. Доводиться перевіряти тиск. Забудеш — а вонк поповзе, поповзе й цілком можливо, що прокинетеся ви всією сімейкою на сраному місяці. А трішечки скинеш — і все, ніяких турбот.
— Верхня межа в нього?..
— Ну, вважається, що двісті п’ятдесят, але тепер котел рвоне значно раніше. Коли ця стрілка д!:де до ста вісімдесяти, мене ніякими пряниками не заманиш спуститися й стати поруч.
— Автоматичного відключення немає?
— Hi-і. Коли його робили, це ще не було потрібно. Нині федеральний уряд скрізь пхає свого носа, га? ФБР розкриває пошту, ЦРУ жучки саджає в срані телефони... бачили, що сталося з цим... Ніксоном? Жалюгідне було видовище, чи не так?
Але коли просто ходити сюди регулярно й перевіряти тиск, усе буде якнайкраще. І не забудьте перемикати труби так, як він хоче. Більше сорока п’яти в жодному номері не буде... хіба що зима видасться дуже тепла. А у своїй квартирі паліть, скільки влізе.
— Як щодо водопроводу?
— О’кей, я саме до цього підходжу. Сюди, он, під арку.
Вони пройшли в довге прямокутне приміщення, що,
здавалося, тягнеться на милі. Ватсон потягнув за шнур, і єдина сімдесятип’ятиватна лампочка залила блідим кохким світлом простір, де вони стояли. Просто перед ними було дно шахти ліфта, до блоків двадцяти футів у діаметрі й масивного, обліпленого брудом мотора спускалися дроти в замасленій ізоляції. Скрізь були папери — стопками, зв’язані в пачки, складені в коробки. Деякі картонки були підписані: «Документи», «Рахунки» або «Квитанції — не викидати/». їдко пахло цвіллю. Частина коробок розвалилася, на підлогу висипалися пожовклі листки, яким, мабуть, було років
зо двадцять. Джек зачаровано оглянувся — тут, мабуть, перебувала вся історія «Оверлука», похована в гниючих коробках.
— Не ліфт, а сука, тільки й знає, що ламається, — сказав Ватсон, тицьнувши в нього пальцем. — Я знаю: щоб тримати ремонтника подалі від цієї сволоти, Уллман годує держінспектора з ліфтів розкішними обідами. Гаразд, тут у вас — центральний вузол водопроводу. — Гублячись із виду в мороку, перед ними були п’ять великих труб, кожна обгор-нена ізоляцією, перехопленою сталевими обручами.
Ватсон показав на затягнуту павутиною полицю поруч із шахтою. Там валялося кілька брудних ганчірок і блокнот із відривними листками.
— Он схема водопроводу, — сказав він. — Гадаю, з про-тічками проблем не буде — їх ніколи не було, але труби ні-ні та й промерзають. Єдине, як можна цьому запобігти, — уночі трохи послабити крани, але їх у цьому сраному місці сотні чотири. Якби рахунок за воду втрапив на очі цьому жирному гомику, що сидить нагорі, він би так розкричався, що аж^у Денвері почули б. Що, не так?
— Я б сказав, напрочуд тонкий аналіз.
Ватсон захоплено глянув на Джека.
— Гей, приятелю, ви, здається, і справді з освічених. Розмовляєте як по-писаному. Я таке діло поважаю, коли чоловік не цей... не голубий... А їх достобіса. Знаєте, хто кілька років тому збунтував студентів? Підараси, ось хто. Вони розча-
2 “Сяйво” 33 рувалися, й-довелося їм піти на розрив. Вони це називають «вилізти із прикомірка». До чого ми так докотимося, курва, я вже й не знаю. Так от, коли вода замерзне, швидше за все, замерзне вона в цій шахті. Немає обігріву, зрозуміло? На цей випадок тут є ось що, — він поліз у зламаний ящик і дістав маленький газовий пальник.
— Як знайдете лід, то просто відмотайте ізоляцію і грійте. Зрозуміло?
— Так. Але якщо труба змерзне вище від центрального вузла комунікацій?