— Угу. Усе о’кей. — Він підійшов до тата й зарився обличчям в оброблену овечою шкірою варену куртку, міцно обхопивши його. Джек обійняв малого у відповідь, трохи дивуючись.
— Агов, доко, не сиди стільки на сонце. Ти весь пітний, з тебе аж капає.
— Здається, я трохи поспав. Тату, я люблю тебе. Я чекав.
— Я теж люблю тебе, Дене. Ось, привіз вам дещо. Як гадаєш, ти вже досить великий, щоб віднести це нагору?
— Звісно!
— Торренс-менший, найдужча людина у світі, — сказав Джек, скуйовдивши йому волосся. — Хобі якого — засинати на розі вулиць.
Потім вони пішли до дверей, а мама вже зійшла на ґанок, щоб зустріти їх, і Денні став на другу сходинку й дивився, як вони цілуються. Вони були раді бачити одне одного. Вони випромінювали любов — як випромінювали її хлопець із дівчиною, що пройшли по вулиці, тримаючись за руки. Денні зрадів.
Сумка з продуктами, всього лише сумка з їжею, яку він тримав в оберемку, захрумтіла. Усе було гаразд. Тато вдома. Мама його любить. Нічого поганого. І крім того, не все, що Тоні показує, неодмінно збувається.
Але в серці Денні оселився страх, глибокий, льодовий, він гніздився навколо серця й того незрозумілого слова, яке хлопчик побачив у дзеркалі свого духу.
5. Телефонна будка
Припаркувавши «фольксваґен» перед універмагом «Тейбл-Меса», Джек заглушив мотор. Він знову задумався, чи не варто з’їздити й поміняти бензонасос, і знову сказав собі, що на це нема грошей. Якщо автомобільчик допрацює до листопада, можна буде з усіма почестями відправити його на спочинок. До листопада тут, уторах, буде стільки снігу, що «жук» потоне весь... а може, потонуть і три «жуки», поставлені один на одного.
— Я хочу, щоб ти залишився в машині, доко. А я принесу тобі цукерку..
— А чому мені не можна з тобою?
— Мені треба зателефонувати в особистій справі.
— Тому ти не зателефонував з дому?
— Ага.
Незважаючи на їхні куці фінанси, Венді наполягла на тому, щоб телефон був. Вона доводила, що з маленькою дитиною — особливо з таким малям, як Денні, який іноді непритомніє — не можна дозволити собі не мати телефону. Тому Джек розщедрився на тридцять доларів за установку апарата — уже кепсько — і на дев’яносто за страховку, що завдало по бюджету справді відчутного удару. Але дотепер телефон мовчав як риба, не рахуючи двох разів, коли помилялися номером.
— Тату, а можна мені «Бебі Рут»?
— Можна. Сиди спокійно і не балуйся з перемиканням передач. Добре?
— Добре. Я мапи подивлюся.