Тоді, на початку першої, Джек із Елом в’їжджали в Барр по дорозі № 31. За кермом «яґуара» був Ел, він заледве вписувався в повороти, іноді перетинаючи подвійну жовту лінію. Обидва були п’янезні, тієї ночі «марсіяни» приземлилися, повні сил. Останній вигин дороги перед мостом вони проїхали на швидкості сімдесят миль, і там виявився дитячий велосипед; потім — різкий, болісний, пронизливий писк гуми на шинах «ягуара». Джек пам'ятає, як невиразно побачив схоже на круглий білий місяць обличчя Ела над кермом. На швидкості сорок миль на годину вони із брязкотом і тріском врізались у велосипед, і той погнутим, покрученим птахом злетів у повітря, ударив кермом у вітрове скло й одразу знову опинився в повітрі, а перед виряченими очима Джека залишилося поцятковане зірочками тріщин скло. Трохи пізніше почувся останній страшний удар, це велосипед вдарився об дорогу позаду них. Шини по чомусь пройшлися, воно глухо стукнулось об днище. «Яґуар» розвернуло поперек дороги.. Ел усе ще кермував, і звідкись іздалеку до Джека долинув слабкий власний голос: «Господи, Еле. Ми його переїхали. Я відчув».
Телефон продовжувавьдзвонити просто у вухо. Нумо, Еле. Зупини. Я із цим розберуся.
Ел зупинив димуюче авто за якихось три фути від опори мосту. Дві шини «яґуара» були спущені. Підгоріла гума залишила стотридцятифутовий зиґзаґоподібний слід на асфальті. Переглянувшись, вони кинулися назад, у холодну пітьму.
Від велосипеда не лишилося нічого. Одне колесо відвалилося, і, оглянувшись через плече, Джек побачив, що воно лежить посеред дороги, наїжившись півдюжиною схожих на струни рояля спиць. Запинаючись, Ел мовив: «По-моєму, на нього ми й наїхали, Джекі».
— Де ж тоді дитина?
— Ти бачив дитину?
Джек насупився. Усе відбулося жахливо швидко. Вони вискочили з-за рогу. У світлі фар «яґуара» невиразно побачили велосипед. Ел щось закричав. Вони налетіли на нього й довго сковзали юзом.
Вони перенесли велосипед на узбіччя. Ел повернувся до «яґуара» і ввімкнув усі чотири фари. Відтак дві години вони обшукували дорогу, користуючись потужним чотирикамерним ліхтариком. Нічого. Незважаючи на пізній час, мимо «яґуара, що сів на мілину» і двох чоловіків з ліхтарем проїхало кілька машин. Жодна не зупинилася. Пізніше Джек вирішив, що з дивної примхи доля вирішила дати їм обом останній шанс, не підпустила туди поліцію і втримала всіх проїжджаючих від того, щоб зупинитися.
Очверть на третю вони повернулися до «яґуара»; тверезі, але ослаблі до нудоти.
— Що ж цей велик робив посеред дороги, якщо на ньому ніхто не їхав? — вимогливо запитав Ел. — Він же не на узбіччі лежав, а якраз посередині дороги, хай йому чорт!
Джек зумів лише похитати головою.
— Ваш абонент не відповідає, — сказала оператор. — Хочете, щоб я продовжувала викликати?
— Ще кілька дзвінків, операторе. Можна?
— Так, сер, — відгукнувся сповнений усвідомлення своїх обов’язків голос.
Нумо, Еле!
Ел перейшов через міст до найближчої телефонної будки, зателефонував приятелеві-холостякові й сказав, що якщо той візьме з гаража зимові шини для «яґуара» і привезе їх на 31-е шосе до мосту за Барром, то отримає п’ятдесят доларів. Приятель приїхав за двадцять хвилин, одягнений у джинси й піжамну куртку. Він оглянув місце події.
— Прикінчили кого-небудь? — запитав він.
Ел уже піднімав домкратом задню частину машини, а Джек відгвинчував гайки.
— На щастя, ні, — сказав Ел.
— Добре, та однаково мені краще вертатися. Заплатиш завтра.