— Чудово, — сказав Ел, не піднімаючи очей.
Удвох вони без п]*Ьблем змінили шини й разом поїхали додому до Ела Шоклі. Ел завів «яґуар» у гараж і вимкнув мотор.
У темряві й тиші він сказав:
— Я зав’язую, Джекі. Досить, приїхали. Сьогодні я вбив свого останнього «марсіянина».
І тепер, потіючи в телефонній кабіні, Джек раптом подумав, що ніколи не сумнівався — Ел здатен довести справу до кінця.
Додому вінтоді доїхав на своєму «фольксваґені», увімкнув радіо, де, немов охороняючи досвітній дім, якась група все повторювала:
Будь що буде, так і зроби... Тобі ж хочеться... Будь що буде, так і зроби. Тобі ж хочеться...
Неважливо, чи голосно пролунав пронизливий вереск шин і удар* Варто було заплющити очі — і Джек бачив те єдине зім’яте колесо, поламані спиці стирчали в небо.
Коли він увійшов у дім, Венді спала на дивані. Він заглянув у кімнату до Денні, малий лежав на спині у своєму ліжечку, поринувши у глибокий сон, рука усе ще була в гіпсі. У м’якому світлі ліхтарів, що просочувався з вулиці, Джек бачив рядки на білому вапні — там, де на гіпсі розписалися лікарі й медсестри.
Це нещасний випадок. Він упав зі сходів.
(ах ти ж підлий брехун)
Це нещасний випадок. Я не стримався.
(ти траханий п’яниця, кому ти потрібен, ти брудний шма-рок, якого бог колись висякав із носа)
Послухайте, гей, ну добре, будь ласка, мросто нещасний випадок.
Але перед очима зринув стрибучий у руках ліхтар — і останнє благання геть. Вони тоді нишпорили у висохлих до кінця листопада бур’янах, шукали розпростерте тіло, що, за всіма канонами, мусило там бути, і чекали поліцію. Несуттєво, що за кермом був Ел. Бували й інші вечори, коли машину вів Джек.
Він укрив Денні, пройшов у спальню й дістав із верхньої полиці шафи «Спеніш Ляму» тридцять восьмого калібру. Пістолет зберігався в коробці з-під черевиків. Він добру годину просидів на ліжку, не випускаючи револьвера з рук, зачарований смертоносним блиском.
Уже світало, коли Джек поклав його назад у коробку, а коробку — назад у шафу.
Того ранку він зателефонував начальникові відділу Брюк-неру й попросив перенести його уроки. У нього грип. Брюк-нер погодився — значно менш чемно, ніж це прийнято. За останній рік Джек Торренс часто потерпав від грипу.
Венді зробила йому яєчню й каву. Вони їли мовчки. Чулися лише радісні вигуки з двору, де Денні здоровою рукою весело ганяв вантажівки через купу піску. ‘
Венді заходилася мити посуд. Не обертаючись, вона сказала: