Сяйво

Містер Уллман насупився, але Венді винувато посміхнулася. Денні підбіг до підйомника й заглянув у шахту.

— Сюди, будь ласка.

Уллман відчинив двері в дальньому кінці вітальні. Вони вели в широку й простору спальню. Там стояли два однакових ліжка. Венді глянула на чоловіка, посміхнулася, знизала плечима.

— Немає проблем, — відповів Джек. — Ми їх зсунемо.

Містер Уллман, щиро здивований, оглянувся.

— Прошу?

— Ліжка, — люб’язно пояснив Джек. — їх можна зсунути.

— О, звичайно, — сказав Уллман, миттєво зніяковівши. І Іотім його обличчя прояснилася, а з-під комірця сорочки вгору поповз рум’янець. — Як вам зручно.

Він провів їх назад у вітальню, ще одні двері звідти відкривалися в іншу спальню, де стояло двоповерхове ліжко. У кутку бряжчав радіатор, а килимок на підлозі був прикрашений жахливим візерунком: кактусами й шавлією. Венді иомітила, що Денні вже накинув на нього оком. Стіни кімнати, не такої великої, як сусідня, вкривали панелі зі справжньої сосни.

— Доко, як ти гадаєш, витримаєш ти тут? — запитав ) (жек.

— Ще б пак. Я буду спати на верхньому ліжку, гаразд?

— Як хочеш.

— І килимок мені теж подобається. Містере Уллмане, чому у вас не всі килими такі?

На мить у містера Уллмана обличчя зробилося таким, начебто він запустив зуби в лимон. Потім він посміхнувся й поплескав Денні по щоці.

— Оце ваші кімнати, — сказав він, — тільки ванна за основною спальнею. Квартира не надто велика, але, звичайно, ви можете розташовуватися і в інших номерах готелю. Камін у вестибюлі — у доброму робочому стані, так, принаймні, мені сказав Ватсон, і якщо внутрішній голос підкаже вам обідати в їдальні — не соромтеся, обідайте.

Він говорив тоном людини, яка дарує великі привілеї.

— Добре, — сказав Джек.

— Спустимося вниз? — запитав містер Уллман.

Вони з’їхали на ліфті в тепер уже геть порожній вестибюль, лише Ватсон у шкіряній куртці підпирав вхідні двері, колупаючи в зубах зубочисткою.

— Я гадав, ви вже далеко звідси, — прохолодним тоном вимовив містер Уллман.