У його свідомості зринули усміхнені слова:
(для друзів — Дік)
(так, Діку, добре)
їхні очі зустрілися, і Дік Геллоран підморгнув.
Денні проліз на сидіння машини й відчинив дверцята. Коли він вилазив, Геллоран покликав:
— Денні?
-Що?
— Якщо будуть неприємності... поклич. Закричи як слід, голосно, як кілька хвилин тому. Я зумію тебе почути навіть далеко на півдні, у Флориді. А почую й примчу якомога швидше.
— Добре, — сказав Денні й посміхнувся.
— Будь обережний, хлопчику.
— Ага.
Денні зачинив дверцята й побіг через стоянку до ґанку, де, обхопивши себе руками на гострому вітрі, стояла Венді. Геллоран дивився, широка посмішка повільно танула.
Не думаю, що хоч що-небудь тут може заподіяти тобі шкоди.
«Не думаю...»
А якщо він помилився? Як тільки він побачив оте у ванні номера 217, то зрозумів, що відпрацював ув «Оверлуку» свій останній сезон. Оте було значно гірше від будь-якої картинки в будь-якій книжці, а хлопчик, що біг до мами, здавався звідси таким маленьким...
Його погляд проплив до декоративних звірів.
Він різко завів машину, перемкнув передачу й поїхав геть, намагаючись не оглядатися. Звичайно ж, він оглянувся й, звичайно ж, ґанок виявилося порожнім. Вони пішли всередину. Неначе «Оверлук» проковтнув їх.
12. Великий обхід
— Про що ви говорили, милий? — запитала Венді, коли вони повернулися всередину.
— Ні про що особливе.