Сяйво

— Венді?

Вона оглянулася від підніжжя сходів.

— Що, Джеку?

Він піднявся й підійшов до неї.

— Вибач, дитинко. По-моєму, зі мною справді щось не так. Ця машина... лінзи спотворюють. Жахливо болить голова. Аспірин який-небудь є?

— Звичайно. — Із сумочки Венді дістала бляшанку ана-цину¹⁶. — Нехай буде в тебе.

Джек узяв бляшанку.

— Екседрину¹⁷ немає? — Він помітив на обличчі дружини слабку відразу і все зрозумів. Колись, поки він ще не пив так сильно, що стало не до жартів, вони спочатку гірко підсміювалися щодо цього. Джек тоді оголосив: із всіх ліків, які лише винайшли для відпускання без рецепту, лише екседрин здатен намертво зупинити похмілля ще на підступах. Без сумніву, цей засіб — єдиний. Він почав подумки називати свої ранкові страждання екседриновими головними болями, партія № 69.

— Екседрину нема, — сказала вона. — Вибач.

— Та нічого, — відгукнувся Джек, — твої чудово підійдуть.

Звичайно, не підійдуть, Венді теж могла б здогадатися. Іноді вона може бути тупою сукою...

— Водички дати? — бадьоро запитала вона.

(Ні, я просто хочу, щоб ти забралася звідси ДО ДІДЬКА ЛИСОГО!)

— Поп’ю з фонтанчика, коли буду підніматися. Спасибі.

— Добре. — Вона пішла нагору по сходах; під короткою жовто-коричневою вовняною спідницею граційно рухалися гарні ноги. — Ми будемо в парку.

— Домовилися.

Він неуважно сунув бляшанку анацину в кишеню, повернувся до машини для читання й увімкнув її. Упевнившись, що дружина пішла, Джек і сам пішов наверх. Господи, який мерзотний головний біль. Якщо людині довелося мати справу з отаким околомством, вона мусить мати законне задоволення ковтнути кілька чарочок — щоб відновити рівновагу.

У жахливому настрої Джек спробував викинути цю ідею з голови, яка в житті ще так не боліла. Вертячи в пальцях сірникову коробку, на якій був записаний номер телефону, він підійшов до стола головного бібліотекаря.

— Мем, у вас є таксофон?

— Ні, сер, але ви можете скористатися моїм, місцевим.