— «Рано чи пізно»?
— М-да, якщо ти у нас — майже ангел, то які ж тоді найгірші серед ваших? — задумливо запитує усе ту ж многостраждальну стіну. Це мені щойно
Та, звичайно, вбили ж його не через зв’язок зі мною. Тобто не лишень через це. Але мене більше цікавить інше:
— Отже, чорний список приречених у тебе вже є і виходить, що моя інформація не цікава?
— Списку немає. Тому інформація цікава, інакше б… — у такому ж стилі витримує відповідь.
— То що, торг розпочато? — в моїх очах азарт.
Він кривиться, наче я йому лимон пропоную без цукру жувати, але киває.
— Ой, а я ще одне бажання забула!
— Ну? — навіть без обурення уточнює він. Голову від списку так і не відірвав. Ні, я розумію, що там зо три десятки прізвищ і біля двох третіх позначки про виконання вироку вже стоять, тобто є що аналізувати. Але з таким завзяттям він скоро оті рядочки на пам’ять зазубрить і замість віршів Тичини декламуватиме.
— У мене в попередньому місті залишилася подруга… — Упс! Схоже, мені із тою Русланою бажано й в гомеопатичних дозах не спілкуватися — шкідливо. Забалакуватися почала. Яка, на фіг, у такої, як я, подруга?! — Тобто… У попередньому місті у мене залишилася
— Зрозуміло. Знайомій
Що за натяки, блін?!
—
— Я не займаюся захистом в іншому місті, Інно! І чи варто її сюди тягнути? Пожалій дівку, у нас зараз в місті кепсько, суцільна зона приреченості.
— Ой, так, — здригаюсь навіть без награності. Умгу, сюди тягнути не варто, бо ще із Русланою випадково познайомиться, ото нерозлийвода будуть! Але ж я іншого хочу: — Та невже боржників у тому місті не маєш?! Не повірю: це ж майже поруч, а ти, схоже, запасливий! Поки потрібна лишень інформація. Тільки більш-менш повна. Ну, ще там можна допомогти, якщо просто на очах її вбиватимуть, ґвалтуватимуть чи викрадатимуть, га?
— Знаєш, чому я не люблю мати справу з жінками? — він поступається.
— Думаєш, мене це справді цікавить? — моє здивування щире.
Він втягає повітря скрізь стиснені зуби. І прохає, саме
— А зараз просто щезни, гаразд? І не відсвічуй поки, якщо зможеш. Не знаю, як ти там із голодом впораєшся, але теперечки можуть вчепитися у найменший твій прокол… Дорогу бажано переходити на зелене, домовилися? Але й до параної не скочуйся. І ще одне: я своє слово тримаю, хай і про нашу спільну приреченість — то правда, тож зроблю, що можу.
Уважно вислуховую інструктаж, киваю в потрібних місцях. Мовчки на клаптику паперу записую номер свого мобільного. І так довела хлопа балачками та списками, хай трохи заспокоїться. Потім ввічливенько прощаюся, типу,