— Ну-у… — де Гарай знову задумався. — Я служив у найманцях… Усе одно, попе, не налякаєш! Таких, як я багато!
— Мало, — посміхнувся я. — На щастя, таких недоумків…
— Я — народний герой! — розбійник підхопився й ударив себе кулачиськом у груди. — Я не недоумок! Я доумок!
Збагнувши, що ляпнув щось зайве, розбійник трохи скис і знову опустився на солому.
На щастя, таких доумків не так багато.
Частину перевішають, а частину переманять на службу. Наприклад, на посаду начальника єпископської варти. Харчі, житло — і влада, звісно ж.
Він взявся чухати потилицю. Я зрозумів — клюнуло. Нарешті, де Гарай недобре гмикнув:
— Гаразд… Тоді поясніть мені, отче Гільйоме, чому я вас повинен відпустити? Адже ви до цього ведете, чи не так? Ви — посланець Орсіні, ви — чернець найбагатшого монастиря королівства…
— Тому, що я не хочу палити людей. Я спробую завадити Його Високопреосвященству. Як — ще не знаю. Але ви нічого не втрачаєте, доблесний сеньйоре де Гарай. Якщо не вийде, мене, швидше за все, вб’ють і без жодного вашого втручання. Не єпископ, то Орсіні.
Схоже, ідея йому сподобалася. Розбійник знову гмикнув:
— Кажете, ваш абат — отець Сугерій — теж проти Орсіні? Гаразд… А якщо я вас відпущу, де Лоз одержить своє?
Я хотів відповісти щось невизначене, але з подивом почув свої слова:
— Я цю падлюку спалю!
— Отак уже краще! — де Гарай зареготав. — А то — «не хочу палити!» Добре, попе, може, й порозуміємося. Мені самому вся ця витівка не надто до душі. Тільки от що…
Він зам’явся, потім скосив око вгору, в бік ляди.
— Де Лоз обіцяв моїм хлопцям дещо, коли вас прикінчать. Не дуже багато, певна річ. Ви не подумайте, ми, звичайно, за народ… І як як вас випустити? Мої хлопці, вони… Ну, не зовсім доумки… Ви ж заковані!
Отже, я не дарма старався! А може, й дарма — треба було відразу ж цьому заступникові за народ запропонувати пригорщу золотих.
Я посміхнувся й відігнув підпиляний «браслет» на лівій руці. Потім звільнив праву.
— Це для початку, сину мій. Зараз ви підніметеся й поставите своїм доумкам ще діжку вина, щоб випити за перемогу над попами й сеньйорами. А це вам на похмілля.
Я підсунув до себе «Світильник» і відкрив другу схованку. Пальці намацали туго згорнутий пергамент. Ні, не це. Те, що мені потрібно, під ним.