Усе стало зрозуміло. Шляхетний розбійник вважає, що використовує монсеньйора де Лоза. Той вважає трохи інакше. І раптом я зрозумів, що тверезий де Гарай кращий за п’яного. Адже народний заступник не просто душогуб, готовий зарізати за мідний деньє, — він ще й розмірковує. Тож, добре, що він зараз тверезий. Однак я не зміг би встромити йому в горло осине жало ножа…
— Отже, ви мрієте, сину мій, що народ, обурений лиходійствами де Лоза, повстане? І Пам’є стане Градом Божим?
— Так! — очі де Гарая блиснули. — Але не тільки Пам’є! По всьому Королівству Французькому, по всій землі! Всі пригноблені об’єднаються…
— Угу.
Я помовчав, збираючись із думками. Важко говорити з недоумком, особливо якщо він марить, немов у гарячці. Та спробувати варто.
— Єпископ думає інакше. Він просто використовує ваших шибеників…
— Ми не шибеники! — де Гарай навіть підстрибнув від обурення. — Ми — шляхетні розбійники!
— Він просто використовує ваших шляхетних розбійників, щоб покрити свої лиходійства. Він злий і хитрий, монсеньйор де Лоз, але не надто розумний. Він думає, що вбивство посланців кардинала Орсіні замете сліди, а те, що сталося біля замку, дасть змогу звалити все на демонів. Сам же він залишиться при своєму.
Я помовчав, даючи можливість де Гараю переварити почуте. Так, усе саме так і є. Як дико й страшно скінчилося те, що почалося зі зникнення простої селянської дівчини з Артигата!
— Але Його Преосвященство помиляється, втім, як і ви, сину мій. Курії байдуже, хто винен у тому, що сталося. Демони — навіть краще, переконливіше. Рим не буде розмінюватися на дрібниці. Те, що відбувається в Пам’є, стане приводом для запровадження нового порядку. І тоді народом, яким ви так опікуєтеся, займуться вже не п’яниці-священики й не злодії-єпископи, а Найсвятіше Обвинувачення. І цих щупалець вам уже не відрубати.
Я мигцем глянув на де Гарая — розбійник слухав. Здається, він навіть замислився, хоча в останньому можна було засумніватися. Те, що блукає в цій голові, важко назвати думками.
— Найсвятіше Обвинувачення, — поволі проказав він. — А що це?
Пояснювати довелося довго. Борцеві за народну справу Свята Католицька Церква уявлялася не набагато більшою за єпископство. Він ще мав якесь уявлення про архієпископа Тулузького, але далі вже була пітьма. Отже, слід було пояснити: Папа, конклав, всемогутні монастирі, гіпсова статуя в Клерво, отець Петро Ломбардський з готового в’язкою хмизу. І, звісно ж, Його Високопреосвященство Джованні Орсіні.
Нарешті, де Гарай кивнув:
— Зрозумів…
Він мовчав, і я сподівався, що хоч якийсь здоровий глузд у цьому черепі все ж таки зберігся. Думав розбійник довго, потім криво посміхнувся:
— Ач, сволота! Та як же після цього вас, попів, щадити? Нічого, якщо ви таке зробите, весь народ підніметься! Та ми ж вас на кілки візьмемо!
Я зітхнув — отже, даремно старався! Здорового глузду в цій голові ще менше, ніж я думав.
— Ми, це, об’єднаємося! Всі, які за народ! Ми всіх попів і лицарів перевішаємо. Так! Ми об’єднаємося…
— Із сарацинами? — не витримав я. — Чи з маврами? Сину мій, а вам відомо, що таке інтердикт? Якщо Його Святість ворухне пальцем, вас почнуть цькувати, немов скажених псів, — причому ті самі вілани, яких ви вирішили захищати. А ви знаєте, що таке армія? Справжня, а не ваш набрід?