Глибинка

Вони сиділи у просторій кабінці біля кафетерію під велетенською фірмовою парасолею. Навколо буяла зелень, і лапаті каштани повільно хитали гіллям, вкриваючи відвідувачів чудернацькими тінями. Трохи далі зграйка дітлахів виробляла викрутаси на роликових ковзанах, не звертаючи уваги на виючі авта й апатичних пішоходів.

Офіціантка принесла замовлення. Дочекавшись, поки вона піде, Віктор схилився над столиком і винувато промовив:

— Вибач, що так вийшло. Я зробив усе можливе, але… сам знаєш, моя думка не є вирішальною.

— Я розумію, — Стефан запалив сигарету. — Але тобі не варто виправдовуватися. Ти й так добряче мені поміг.

— Та годі. Я міг би зробити більше, якби ти тоді не покинув писати.

— Так, — він зітхнув.

— Але твоє ім’я досі пам’ятають, — Віктор відкинувся на спинку стільця. — Є одне видавництво, і вони готові укласти з тобою угоду, якщо ти зможеш їм запропонувати якусь нову велику річ. Умови досить пристойні.

— Було б непогано. Якраз щодо такого великого твору я й хотів з тобою побалакати.

— Твій новий проект?

— Так. Я хочу написати роман.

— І в тебе вже є якісь ідеї?

— Є дещо.

Стефан випив свою каву і сказав:

— Мене завжди приваблювала атмосфера, що панує в маленьких селах. Я маю на увазі не ті перевалочні бази з «продтоварами», пам’ятником вождю і центральною вулицею, по якій щодня проносяться тисячі машин зі столичними номерами. Ні, я кажу про невеличкі, забуті всіма селища, в яких часто немає світла й асфальтованих доріг, зате є власна філософія і свій погляд на речі. В них панує своєрідний вакуум, у якому роками зберігаються древні уявлення і навіть цілі релігії. В таких селах ще вірять у вурдалаків і перелесників, а кожна друга баба там — відьма.

— Сподіваюся, в переносному розумінні?

Стефан засміявся.

— Так вважаємо ми. Саме у цьому й полягає мій задум: провести читача цими оазисами забобон і показати йому, наскільки примарна його віра в реальні речі. Тут, у цій глушині, з вами може статися все, що завгодно. Тут не допоможе мобільний телефон, коли повсталий з могили мертв’як вчепиться у твоє горло. Розумієш, про що я?

— Жахи, — промовив Віктор задумливо. — Стефе, це не пройде. Це за бугром ти можеш вішати на вуха читачів історії про вампірів та перевертнів, і вони завжди попросять ще. Тут це програшний варіант. Сам розумієш — інша ментальність, інша ідеологія, інше… а, до біса! Як ти поясниш читачеві, який очікує від тебе звичних життєвих історій — хай іноді дещо фантастичних, що тебе раптом потягнуло в містику? Він вирішить, що ти врешті решт зовсім здурів.

— Плювати! — гримнув Стефан. — А Гоголь? Орест Сомов?

Вони теж були божевільні? Господи, Вікторе, я ж кажу про речі, які і є частиною тієї самої ментальності. Ці надбання не можна просто відкинути, як якусь чорнуху, або списати за віком, бо це — наша історія. Невже не розумієш?