Прогулювалися берегом озера в парку, дивлячись, як дітвора жбурляє качкам шматки хліба. Стефан ненадовго замовк.
— І що ж ти відповів? — поцікавилась Марина. Її очі блищали — схоже, історія справила на неї враження.
— Я розповів усе, як було, — посміхнувся він. — Навіть сказав, що збирався знайти там скарб. Проте цю частину вони пропустили повз вуха.
— І що ж далі?
— Батьки, звісно, мені не повірили, а ось реакція діда була дивною. Коли я вибалакався, він підвівся на ноги і, дивлячись у вікно, зловісно пробурмотів: «Старий Данило!»
Дружина здригнулася.
— Схоже на фільм про привидів, — промовила вона. — То що ж було насправді? Ти дійсно бачив якусь примару?
— Навряд чи, — замислено відповів Стефан, засунувши руки в кишені плаща. — Не забувай — мені було всього сім років. Я міг побачити просто ящик з порожніми пляшками і науявляти собі казна-чого. До того ж та місцевість зовсім не сприяла гарному настроєві.
Марина промовчала.
— Ось так, — закінчив він. — Після того випадку батьки дали мені прочухана й забрали звідти. Більше вони мене з собою не брали.
— Дивно, що ти мені ніколи цього не розповідав.
— Не було нагоди. Та й навіщо? У кожної людини є якісь приховані дитячі жахи, і, як кожна така людина, я намагався про все забути.
— Але ж ти зібрався повернутись туди, — зауважила вона скоріш ствердно.
— Так. Ти сама подала мені цю ідею. Я вважаю, що ця подорож — саме те, що мені зараз потрібно.
— Але чому ти не хочеш, щоб я їхала з тобою?
— Бо не бачу потреби, — Стефан зітхнув і поклав руку їй на плече. — Я навіть не впевнений, чи збереглося взагалі те селище, не кажучи вже про якусь рідню. Буде краще, якщо я спершу розвідаю, що до чого — так би мовити, зроблю перший постріл. Якщо я там нічого не знайду, то повернуся в той же день. Ну, а якщо ж там можна жити, то тоді я напишу тобі листа, у якому і змалюю ситуацію.
— Як романтично, — засміялася вона. — Ти не писав мені листів ще з часів навчання.
— Справді? — він почухав лоба. — Що ж, тоді я не хочу втрачати такої нагоди…
Вони зупинилися над водою біля кованих перил, і Марина притулилася до нього, примружившись від задоволення.
— І не втрачай, — сказала вона. — Роби все, що вважаєш за потрібне, і не дозволяй мені заважати. Якщо ти гадаєш, що це справді допоможе тобі надолужити втрачене і знову вийти в перші ряди — тоді вперед.