Талiсман,

Якби Джек перенісся в «Бакай-Мол» — чи навіть за милю чи дві звідси, — то стіни затряслися б і стеля провалилася, скидаючи цеглу, балки, ретранслятори фонової музики та світильники на голови всіх, кому не пощастило опинитися всередині. Принцеси-десятикласниці, нахабний Тіммі і більшість інших відвідувачів поїхали б із черепними травмами, відірваними кінцівками та розчавленими грудними клітками… На якусь мить, перш ніж зійти з ескалатора, Джек побачив гігантські шматки штукатурки та металеві балки, що падали вниз, почув жахливий тріск мезоніну… лунали й крики — нечутні, але все одно вкарбовані в повітря.

Ангола. «Рейнбьорд Таверс».

Джек відчув, як зачухалися і вкрилися потом долоні. Витер їх об джинси.

«Тридцять один смак» — виблискувала холодним білим сяйвом вивіска зліва, і коли Джек повернув у її напрямку, то побачив на іншому боці проходу вигнутий коридор. На стінах та підлозі лежала блискуча коричнева плитка. Пройшовши поворот, хлопчик сховався від очей усіх, хто перебував на рівні мезоніну. Джек побачив три телефони, які й справді були під прозорими пластиковими ковпаками. Двері навпроти вели до чоловічих та жіночих туалетів.

Ставши під центральний ковпак, Джек набрав 0, міжміський код і номер готелю «Сади Альгамбри».

— Спосіб оплати? — спитав оператор, і Джек відповів:

— Дзвінок за рахунок абонента до місіс Cойєр у номері чотириста сім/чотириста вісім. Телефонує Джек.

Відповіла оператор готелю, і серце Джека стислося. Вона перевела дзвінок у номер. Телефон задзвонив раз, удруге, втретє.

Тоді мама промовила:

— Боже, синку, я така рада тебе чути! Такій старушенції, як я, роль покинутої матері не по зубах. Мені бракує тебе; того, як ти киснеш і вчиш мене поводитися з офіціантами.

— Ти просто надто класна для офіціантів, ось і все, — сказав Джек, відчуваючи, що скоро заплаче від полегшення.

— З тобою все добре, Джеку? Скажи мені правду.

— Звісно, все гаразд, — відповів він. — Ага, все класно. Я просто хотів переконатися, що ти… ну, сама розумієш.

Слухавка зашипіла, статичні шуми звучали, як пісок, що вітер котить пляжем.

— Все добре, — сказала Лілі. — У мене все чудово. Мені принаймні не гірше, якщо ти через це хвилюєшся. Хотіла б я знати, де ти?

Джек затнувся і якусь мить у слухавці лунали тільки статистичні перешкоди.

— Я зараз в Огайо. Скоро зустрінуся з Річардом.

— Коли ти повернешся додому, Джекі?

— Не можу сказати. Сам хотів би знати.

— Не можеш сказати. Присягаюся, синку, якби батько не дав тобі те дурне прізвисько… якби ти звернувся до мене на десять хвилин раніше чи на десять хвилин пізніше…