Талiсман,

Джек задкував коридором.

Коли він вже їхав ескалатором униз, то нарешті почув волання продавця.

— Містере Олафсон. Телефон, містере Олафсон.

Джек побіг.

Повітря на дворі було чистим і на диво вологим. Приголомшений Джек плентався тротуаром. За півмилі від нього, по той бік автостоянки, чорно-біла поліційна машина повертала до торговельного центру. Джек повернув убік і пішов тротуаром. Трохи попереду родина із шести людей намагалася просунути садовий стілець крізь іще один вхід до центру. Джек сповільнив крок і спостерігав, як чоловік та дружина діагонально нахиляли довгий стілець, щоб той проліз. Діти гальмували їхні дії, вони то намагалися чимось допомогти, то хотіли всістися на стілець. Врешті, горді, як солдати, що встановлювали прапор над Іводзімою на знаменитому фото[140], родина пройшла крізь двері. Поліційна машина повільно їхала величезною автостоянкою.

Саме за дверима, крізь які неорганізоване сімейство таки протягнуло свій стілець, на дерев’яному ящику сидів старий негр, колишучи на колінах гітару. Джек повільно підійшов ближче і побачив залізний кухлик біля ніг чоловіка. Обличчя старого сховалося за великими брудними сонячними окулярами та крисами пошарпаного повстяного капелюха. Рукави його джинсової куртки зморщилися, наче слонова шкіра.

Джек відійшов від тротуару, надаючи чоловікові максимум простору, якого той бажав, і тоді побачив, що навколо шиї негра висіла табличка з написаними від руки на білому вицвілому картоні великими кривими літерами. Ще через кілька кроків Джек прочитав:

СЛІПИЙ ВІД НАРОДЖЕННЯ. ЗІГРАЮ БУДЬ-ЯКУ ПІСНЮ. ХАЙ БЛАГОСЛОВИТЬ ВАС ГОСПОДЬ.

Джек уже майже пройшов повз чоловіка зі старою пошарпаною гітарою, коли почув надламаний соковитий шепіт:

— Еге ж.

Розділ п’ятнадцятий

Сніжок співає

1

Джек повернувся до темношкірого, і серце загупало в нього в грудях.

Спіді?

Темношкірий намацав свій кухоль, підняв його і потрусив. Кілька монеток задзеленчали на дні.

Це Спіді. За темними окулярами точно Спіді.

Джек був певен щодо цього. Та вже наступної миті він був певен, що там не Спіді. У Спіді не такі широкі плечі, і грудна клітина в нього вужча; у старого друга плечі круглясті і трішки згорблені, унаслідок чого груди трохи западисті. Міссісіпі Джон Гарт[141], а не Рей Чарлз[142].

Але я міг би сказати напевне, якби він зняв темні окуляри.

Джек розтулив рот, щоб звернутися до Спіді на ім’я, але старигань несподівано почав грати. Його зморшкуваті пальці — тьмяно-темні, наче вироби з горіхового дерева, які регулярно змащують, але ніколи не полірують — швидко, гнучко і граційно перебирали струни і лади. Він добре грав, витворюючи пальцями мотив. І вже за мить Джек розпізнав мелодію. Вона була на одній із татових старих платівок. Альбом, записаний на студії «Ванґвард», під назвою «Міссісіпі Джон Гарт сьогодні». І хоча сліпий не співав, Джек чудово знав слова:

Хіба ж не сумно, друзі милі? Наш добрий Льюїс у могилі, де янголи його поклали…

Білявий футболіст і три його принцеси вийшли з центральних дверей торгового центру. Кожна принцеса мала ріжок морозива. «Містер Америка» ніс по чилі-догу[143] в кожній руці. Вони рушили туди, де стояв Джек. Сам Джек, увагу якого повністю поглинув старий негр, навіть не помітив їх. Його вразила думка, що тут сидів Спіді, і Спіді якось прочитав його думки. А як іще пояснити те, що старий почав грати композицію Міссісіпі Джона Гарта саме тієї миті, коли Джек подумав, що Спіді дуже схожий на цього музику? Ще й пісню, в якій згадувалося його дорожнє ім’я?