Талiсман,

Шум у слухавці зріс, глушачи її голос, і Джек пригадав, який у матері був вигляд у кафетерії: зморена, виснажена, стара. Коли перешкоди стихли, він запитав:

— У тебе якісь проблеми з дядьком Морґаном? Він дошкуляє тобі?

— Я відправила твого дядечка Морґана під три чорти.

— Він був у тебе? Приїжджав? Він досі діймає тебе?

— Я позбулася Слоута через два дні після того, як ти пішов, синку. Не переймайся через нього.

— Він казав, куди поїде? — спитав Джек, але щойно слова злетіли з його уст, як телефон видав болючий електронний звук, що, здавалося, пронизав його голову. Джек скривився і відсунув слухавку від вуха. Огидне статистичне виття була таким гучним, що всі в коридорі, певно, чули його.

— МАМО! — заволав Джек, підносячи слухавку до вуха так близько, як тільки міг. Статистичні перешкоди підсилились настільки, наче між станціями увімкнули радіо на всю котушку.

Раптом лінія стихла. Джек підніс слухавку до вуха і почув тільки чорну мовчанку мертвого повітря.

— Агов, — сказав він і посмикав за важіль.

Цілковита тиша тиснула на вуха. Різкий гудок, що, здавалося, з’явився після смикання важеля. Джек почав правою рукою нишпорити в кишені, шукаючи ще одну монету. Він незграбно тримав слухавку лівою рукою, поки іншою порпався в кишені. Та раптом Джек завмер, почувши, що гудок згас в міжзоряному просторі.

Морґан Слоут заговорив з ним, і чути його було так добре, наче старий добрий дядько Морґан стояв біля сусіднього телефону.

— Пензлюй додому, Джеку, — голос Слоута розрізав повітря, наче скальпель. — Пензлюй додому, поки ми самі не привезли тебе.

— Заждіть, — крикнув Джек, наче він благав про додатковий час: насправді ж він був надто наляканим, щоб усвідомлювати, що каже.

— Не можу я більше чекати, друженьку. Ти тепер убивця. Хіба ні? Ти вбивця. Тому тобі не можна давати жодного шансу. Просто повертайся на той курорт у Нью-Гемпширі. Хутко. Інакше приїдеш додому в мішку.

Джек почув, як щось у слухавці клацнуло. Він кинув її. Телефон, яким користувався Джек, затремтів, а тоді зірвався зі стіни. Він трохи повисів на дротах і важко впав на підлогу.

Двері до чоловічого туалету гучно розчахнулася; хтось закричав:

— Святі УГОДНИКИ!

Джек обернувся і побачив худого, коротко підстриженого двадцятирічного хлопця, що витріщався на телефони. Він носив білий фартух і краватку-метелик — продавець в одному із магазинів.

— Це не моя провина, — сказав Джек. — Просто так сталося.

— Святі угодники, — коротко підстрижений продавець кілька секунд вражено дивився на Джека, смикнувся, наче хотів тікати, а тоді провів рукою по волоссю.