Талiсман,

Білявий футболіст переклав обидва чилі-доги в ліву руку і щосили вдарив Джека по спині правою. Джекові зуби прикусили язика, наче він потрапив у ведмежу пастку. Біль виявився несподіваним і нестерпним.

— Не так активно струшуй хер, засцяний смердючко, — сказав він.

Принцеси загиготіли і завищали. Джек заточився вперед і перевернув кухоль сліпого. Монети висипалися і покотилися. М’який ритм блюзової мелодії раптово обірвався.

«Містер Америка» і Три Маленькі Принцеси вже пішли далі. Джек дивився на них і відчував уже знайому безсилу ненависть. От що буває, коли ти в такому юному віці опиняєшся на самоті, коли ти відданий на милість чи на поталу будь-кому — від психопата на кшталт Озмонда до старого лютеранина-зануди на кшталт Елберта Паламаунтіна, який уявляв собі нормальний робочий день як гарування і борюкання на замулених полях дванадцять годин на добу під невпинним холодним жовтневим дощем, а обідню перерву — як сидіння в кабіні його вантажівки «Інтернешенел Ґарвестер», поїдання сандвічів із цибулею і читання «Книги Йова».

Джек не мав наміру «поквитатися» з ними, але в нього виникла дивна думка, що, якби йому насправді захотілося це зробити, — він зміг би. Хлопчик відчував, що здобуває якусь силу, схожу на електричний заряд. І часом йому здавалося, що інші люди також розуміють це, про що свідчили вирази їхніх облич, коли вони дивилися на нього. Але він не хотів поквитатися з ними; хотів лишень побути на самоті. Він…

Сліпий шукав розсипані монетки. Його пухкі руки м’яко обмацували тротуар, і здавалося, ніби вони читають його. Він натрапив на десятицентовик, знову рівно поставив кухлик і кинув монетку всередину. Дзеньк!

Джек на віддалі почув, як одна з принцес казала:

— Чому йому дозволяють лишатися тут? Він же такий плюгавий.

І ще тихіше:

— Агась, тако є.

Джек опустився на коліна і почав допомагати, збираючи монетки і кидаючи їх у кухлик сліпого. Внизу, ближче до старого, він відчув запах кислого поту, плісняви і чогось солодкавого на кшталт кукурудзи. Охайно вдягнені покупці торгового центру відсторонювались від них.

— Спасибоньки, спасибоньки, — монотонно бурчав сліпий. У його диханні відчувався давно з’їдений чилі. — Спасибоньки, благослови, благослови тя Боже, спасибоньки.

Він — Спіді. Він — не Спіді.

Зрештою його змусив заговорити — що й не дивно — спогад про те, як мало магічного соку в нього лишалося. На два ковточки, не більше. Він не знав, чи зможе взагалі, після того що трапилося в Анголі, змусити себе ще раз перенестися на Території, але оскільки він досі збирався врятувати мамине життя, йому доведеться вдатися до цього.

І чим би не був той Талісман, Джек має перенестися в інший світ, щоб здобути його.

— Спіді?

— Благослови тя, спасибоньки, благослови тя Боже, мені почулося, що одна покотилася туди, нє? — Він указав напрямок.

— Спіді! Це Джек!

— На спід нічого не закотилося, хлопче. Ні, сер, — його руки м’яко заходилися обмацувати бетон у щойно визначеному напрямку. Одна натрапила на нікель, і старий кинув його в кухлик. Інша рука натрапила на черевик гарненько вбраної молодої пані, яка проходила повз. Її красиве порожнє обличчя скривилося в абсолютній болісній огиді, коли вона відскочила від нього.

Джек витягнув останню монетку з риштака. Нею виявився срібний долар — великий старий срібник із Леді Свободою на аверсі.