Талiсман,

Джек зацікавлено глянув на нього, зайшов у хлів і сів. Вовк сів напочіпки за дверима хліва і, навіть не дивлячись на Джека, простягнув руку хлопчику. Джек узяв Вовка за руку. Здавалося, ніби він тримає якусь волохату істоту завбільшки з кролика. Вовк так сильно стиснув руку, що Джек мало не скрикнув — та навіть якби він закричав, навряд чи Вовк почув би його. Вовк знову подивився вгору, і його обличчя виглядало замріяним, мирним і захопленим. За секунду чи дві Джек зміг поворушити долонею, щоб улаштуватися трішки зручніше в лапі у Вовка.

— Чи довго ми сидітимемо так? — запитав він.

Вовку знадобилася хвилина, щоб відповісти.

— До початку, — сказав він і знову стиснув Джекову руку.

9

Ось так вони й сиділи обабіч дверного отвору, годинами без слів, і світло дня нарешті почало гаснути. Останні двадцять хвилин Вовк ледь відчутно тремтів, і коли небо стало темнішим, тремтіння в його руці посилилося. Джек подумав, що так, мабуть, тремтить породистий кінь у стайні перед початком перегонів, очікуючи на постріл і на мить, коли ворота відчиняться.

— Він починає забирати мене, — м’яко сказав Вовк. — І скоро ми побіжимо, Джеку. Хотілося б, що б і ти міг побігти з нами.

Вовк повернув голову до Джека, і хлопчик побачив, що хоча Вовк щиро мав на увазі те, що сказав, але значна його частина мовчки промовляла: «Я міг би бігти і біля тебе, і за тобою, маленький друже».

— Гадаю, нам треба зараз зачинити двері, — сказав Джек.

Він спробував висмикнути руку з Вовкової, однак йому не вдалося звільнитися, аж доки Вовк майже зневажливо не відпустив його.

— Зачинити Джека всередині, зачинити Вовка знадвору. — Вовкові очі на мить спалахнули і стали червоногарячими, як у Елроя.

— Пам’ятай, ти маєш охороняти своє стадо, — сказав Джек. Він відступив назад, всередину хліва.

— Стадо йде в хлів, і замок вішається на двері. Він Не Нашкодить Своєму Стаду. — Його очі більше не випромінювали вогонь і потьмяніли до помаранчевих.

— Повісь замок на двері.

— Забий його Бог, я це і роблю, — сказав Вовк. — Я вішаю Богом забитий замок на Богом забиті двері, бачиш? — Він захряснув двері, миттєво помістивши Джека в темряву. — Чуєш, Джекі? Це Богом забитий замок. — Джек почув, як замок дзенькнув об металеву дугу, а тоді захряснувся, коли Вовк замкнув його.

— Тепер ключ, — сказав Джек.

— Богом забитий ключ, просто тут і просто зараз, — сказав Вовк, і ключ зі скрипом увійшов у замкову шпарину, а тоді вийшов з неї. Уже за мить ключ відскочив від запилюженої землі під дверима на мостини хліва.

— Дякую, — видихнув Джек. Він нахилився і мацав підлогу, доки не знайшов ключ. На мить він так сильно втиснув його в долоню, що мало не вдавив метал у шкіру: синець, форма якого нагадувала штат Флориду, зійде лише за п’ять днів, але в той час він надто турбуватиметься через ув’язнення, аби перейматися цим. Тоді Джек обережно поклав ключ у кишеню.

На вулиці Вовк гучно і часто дихав.

— Ти сердишся на мене, Вовку? — прошепотів він крізь двері.

Кулак важко вдарив у двері.