Він спробував пояснити Джекові, що робити, але не просунувся далі старих оповідок і чуток. Він знав, як проявляється Зміна в його світі, але відчував, що тепер усе буде набагато гірше — потужніше і небезпечніше. Тут, на землі Чужинців. І він уже це відчував. Він відчував силу, яка проходила крізь нього, і вночі, коли зійде Місяць, ця сила витіснить його самого.
Знову і знову він повторював, що не хоче завдати болю Джекові, що він радше вб’є себе, ніж поранить Джека.
Найближчим містечком був Дейлвілл. Джек прибув туди саме після того, як годинник на будинку суду пробив полудень, і пішов до магазину металовиробів «Справжня цінність». Одну руку він поклав у кишеню штанів, у якій лежали його дуже збіднілі запаси.
— Допомогти, синку?
— Так, сер, — відповів він. — Я хочу придбати навісний замок.
— Добре, йди сюди, і ми подивимося. У нас є «Єйли», «Мосслери», «Лок-Тайти»… та будь-які є. Який саме замок ти хочеш?
— Великий, — відповів Джек, дивлячись на клерка зніченим тривожним поглядом. Його обличчя схудло, але все одно було дивно красивим і переконливим.
— Великий, — замислився продавець. — Дозволю собі запитати, а для чого тобі він?
— Для мого пса, — стримано відповів Джек. Історія. Всім їм завжди потрібна Історія. Цю він приготував дорогою з хліва, де вони провели дві останні ночі. — Він мені потрібен для пса. Треба його зачинити, бо він кусається.
Обраний ним замок коштував десять доларів, і в Джека лишилося всього десять доларів у кишені. Йому було шкода витрачати так багато, і він майже надумав брати дешевший… а тоді пригадав, який вигляд був у Вовка минулої ночі, коли він вив на місяць, а з очей його розсипалося помаранчеве полум’я.
Хлопчик заплатив десять доларів.
Він підводив великий палець перед кожною машиною, що проїжджала повз нього, але, звісно ж, жодна не зупинилася. Може, його очі виглядали надто дикими і божевільними. Бо він сам відчував, що його очі дикі і божевільні. Газета, яку продавець у магазині металовиробів дозволив подивитися, обіцяла захід сонця рівно о шостій вечора. О котрій зійде Місяць, не зазначалося, але Джек підрахував, що це трапиться о сьомій щонайпізніше. Зараз уже перша по обіді, і Джек гадки не мав, куди він подіне Вовка на ніч.
Так, але де? Це має бути місце подалі від людей, щоб ніхто не почув Вовка, якщо —
Джек не знав відповіді, але розумів, що має лише шість годин, аби знайти місце… можливо, навіть менше.
Джек ще більше поквапився.
На шляху сюди вони пройшли повз кілька порожніх будинків, навіть переночували в одному з них, і всю дорогу з Дейлвілла Джек шукав ознаки покинутих помешкань: вікна без штор, таблички «ПРОДАЄТЬСЯ», траву, що доросла аж до другої сходинки ґанку, дух занедбаності, які властиві всім порожнім будинкам. Не те щоб він сподівався замкнути Вовка у спальні якогось фермера на три дні його Перевтілення: Вовк же здатен вибити двері у хліві. Та в одному будинку, які вони бачили, був льох, і це могло прислужитись.
Міцні дубові двері, вбудовані у трав’янистий пагорб, скидалися на казкові, і вели вони в кімнату без стелі і дверей — у підземну кімнату, в печеру, з якої жодна істота не вибереться менше ніж за місяць. Льох стримає Вовка, а земляна підлога і стіни дозволять йому не поранитися.
От тільки порожній будинок з льохом зостався тридцять чи сорок миль позаду. Їм нізащо не вдасться повернутися туди за час, який лишився до сходу Місяця. Та й чи захоче Вовк пробігти сорок миль для того, щоб його зачинили в безлюдний карцер без їжі перед Перевтіленням.