Талiсман,

— Тоді Вовк вб’є Джекі. І Вовка буде проклято.

— Це все є в «Книзі Доброго Господаря», так?

Вовк кивнув головою.

— Я згадав. Я вчасно згадав, Джекі. Доки чекав на тебе.

Джек намагався прийняти Вовкову ідею. Йому доведеться просидіти три дні без їжі. Вовк гулятиме, де заманеться. Він сидітиме у в’язниці, а перед Вовком — увесь світ. І все ж таки, це, певно, єдиний спосіб пережити Вовкове Перевтілення. Якщо вибирати між триденною дієтою і смертю, Джек, звісно, обрав би порожній живіт. І тоді хлопчику враз здалося, що ця зміна — зовсім не зміна: він досі буде вільним, зачиненим у хліві, а Вовк — полоненим у всьому світі. Просто його клітка буде трохи більшою за Джекову.

— Най благословить Бог «Книгу Доброго Господаря», бо сам би я до такого не додумався.

Вовк знову зиркнув на Джека, а тоді нетерпляче поглянув на небо.

— Вже скоро, Джекі. Ти — стадо. Я маю зачинити тебе всередині.

— Гаразд, — сказав Джек. — Гадаю, і справді маєш.

Ці слова видалися Вовку неймовірно смішними. Заходячись сміхом, поєднаним з виттям, він обійняв Джека за талію, підняв його і поніс через поле.

— Вовк потурбується про тебе, Джекі, — сказав він, проковтнувши власне виття. Він м’яко поставив хлопчика на землю наверху яру.

— Вовку, — сказав Джек.

Вовк роззявив щелепи і взявся чухатись у паху.

— Тобі не можна вбивати людей, Вовку, — сказав Джек. — Пам’ятай про це. Якщо ти пригадав історію, то не забудь також, що не можна вбивати людей. Бо якщо ти вчиниш таке, вони вполюють тебе. Якщо ти вбиватимеш людей, хай навіть одну людину, багато людей прийдуть убивати тебе. І вони дістануть тебе, Вовку. Гарантую. І приб’ють твою шкуру до стіни.

— Жодних людей, Джекі. Тварини пахнуть краще за людей. Жодних людей. Вовк!

Вони спустилися схилом у яр. Джек витягнув замок із кишені й декілька разів просовував його крізь металеве кільце, на якому він висітиме, показуючи Вовку, як користуватися ключем.

— А тоді просунь ключ під дверима, гаразд? — запитав він. — Коли ти перевтілишся назад, я віддам тобі ключ. — Джек зиркнув на нижню частину дверей — між ними й землею лишалося два дюйми.

— Звісно, Джекі. Ти віддаси його мені.

— Тож, що ми робимо тепер? — запитав Джек. — Мені вже зараз іти в хлів?

— Сідай сюди, — вказав Вовк на точку на підлозі за фут від дверей.