Джек із зусиллям підвів голову і розплющив — ну,
— Коли ти прокинешся, рухайся на схід, але не переносься! Лишися тут на певний час. Лишися на Територіях. У твоєму світі надто багато всього відбуватиметься — рятувальні бригади, команди газетярів і Джейсон знає, що ще. Принаймні тут сніг розтане до того, як усі про це дізнаються. Звісно, кілька людей будуть ув курсі, але їх вважатимуть божевільними.
— Чому ти маєш іти?
— Мені просто треба дещо зараз владнати, Джеку. Тут багацько справ владнати треба. Новини про Морґанову смерть уже поширюються на схід. І поширюються швидко. Наразі я відстаю від них, а маю по змозі випереджати. Я хочу дістатися назад, до Зовнішніх Форпостів… і на сході… перш ніж багато всілякого зброду рушить в інші місця. — Він поглянув на океан, і очі його були холодними і сірими, наче кремінь. — Коли виставляється рахунок, люди мають платити. Морґан зник, але досі лишилися боржники.
— Ти тут хтось на кшталт поліціянта, так?
Паркус кивнув.
— Ти б назвав мою посаду Генеральний Суддя і Лорд Верховний Кат в одній особі. Ось так воно тут. — Паркус поклав міцну теплу руку Джекові на голову. — Ну, а там я просто собі гуляка, що ходить з місця на місце, виконує невигадливу роботу і наспівує собі під ніс усілякі мелодійки. І часом, повір мені, друге мені подобається значно більше
Він знову всміхнувся, і цього разу це
— І ти бачив того типа час від часу, Джекі. Агась, час від часу то там, то сям. У торговельному центрі, наприклад, або в парку.
Він підморгнув Джекові.
— Але ж Спіді… погано почувається, — сказав Джек. — На що б він не хворів, а Талісман це не вилікував.
— Спіді старий, — відповів на те Паркус. — Він мій ровесник, однак твій світ зробив його старшим за мене. І все одно в нього попереду ще кілька років. Може, й чимало. Не переймайся, Джеку.
— Обіцяєш? — запитав Джек
Паркус посміхнувся.
— Агась.
Джек втомлено всміхнувся йому у відповідь.
— Тож ви з другом рушаєте на схід. Ідіть, доки не нарахуєте, що пройшли п’ять миль. Перейдете через ці низенькі пагорби, і тоді все буде гаразд — легко йтиметься. Шукай велике дерево — найбільше бісове дерево, яке тобі доводилося бачити. Джеку, підійди до того великого старого дерева, візьми Річарда за руку і перенесися назад. Ви опинитеся прямісінько біля велетенського червоного дерева, у стовбурі якого продірявлено тунель для дороги. То буде Сімнадцята дорога, і ви опинитеся на околиці маленького містечка у Північній Каліфорнії під назвою Сторівілль. Зайдіть у містечко. Там біля світлофора розташувалася автозаправка «Мобіл».
— А тоді?
Паркус знизав плечима.
— Не знаю напевне. Можливо, Джеку, ти зустрінеш когось знайомого.