Талiсман,

22
18
20
22
24
26
28
30

— Досить убивств, — сказав він у засніженій темряві пообіднього каліфорнійського пляжу. Він почувався дуже виснаженим — позаду чотириденний крос жахіттями. І тепер, наприкінці, він відпускає кулю, наче новачок-квотербек, якому ще багато треба навчитися. Він втратив усе. І тут він почув голос Андерса, Андерса, який стояв навколішки перед Джеком/Джейсоном у своєму кілті з похиленою головою. Андерс казав: «Усе бде доре, доре і навіки доре».

Талісман виблискував на пляжі, і сніг танув краплями, кожна з яких оберталася на веселку. Джек з абсолютною певністю відчув, що саме так і треба зробити — відмовитися від жаданої речі.

— Не треба більше кровопролиття. Підійди і знищ його, якщо зможеш, — сказав він. — Мені шкода тебе.

Це остаточно добило Морґана Слоута. Якби в ньому лишилися хоч крихти раціонального мислення, то він би витягнув камінь з-під надприродного снігу і розбив би Талісман… адже його можна було розбити — він такий крихкий.

Натомість Морґан спрямував на нього ключ.

Коли він це зробив, то його мозок виповнився дорогими і ненависними спогадами про Джеррі Бледсоу і дружину Джеррі Бледсоу. Джеррі Бледсоу, якого він убив, і Ніту Бледсоу, яка мала б бути Лілі Кавано… Лілі, яка дала йому такого сильного ляпаса, що його ніс почав кривавити, коли одного разу, напившись, він спробував доторкнутися до неї.

Здійнялося полум’я — синьо-зелений спалах з кумедної цівки олов’яного ключа. Воно вдарило у Талісман і обгорнуло його, перетворивши на палаюче сонце. Тієї миті там був кожен колір… тієї миті там був кожен світ. А тоді все зникло. Талісман проковтнув полум’я Морґанового ключа. Повністю поглинув його.

Повернулася темрява. Джек не втримався на ногах і з гуркотом сів на немічні ноги Спіді. Спіді щось пробурмотів і смикнувся. На дві секунди все завмерло… а тоді полум’я повінню ринуло з Талісмана. Джек широко розплющив очі, попри гарячкову змучену думку,

(він осліпить тебе! Джеку! він)

а тоді змінений пейзаж Пойнт-Венуті залило таке світло, ніби Бог Усіх Всесвітів нахилився, щоб зробити світлину. Джек побачив «Ейджинкурт», похилений і напівзруйнований; побачив розбиті Верховини, що обернулися Низовинами; побачив Річарда, який лежав на спині; Спіді, що лежав на животі, повернувши голову набік. Спіді всміхався.

А тоді Морґана відкинуло назад і огорнуло полум’я власного ключа — Талісман поглинув його полум’я, як і поглинув колись спалахи світла з оптичного прицілу Сонячного Ґарднера. Блискавка повернулася до Слоута в тисячу разів сильнішою.

Між світами розчахнулася діра — діра завбільшки з тунель, що вів в Оутлі — і Джек побачив, як Морґан і його чудовий коричневий костюм горять. Потім згоріла до кісток і зникла в тій дірі рука, яка досі стискала ключ. Очі Слоута закипіли в очницях, але вони були широко розплющеними… і при тямі.

І в момент зникнення Джек побачив зміну — побачив, як плащ, схожий на крила кажана, охопило полум’я, побачив обпалені черевики і спалене волосся. Побачив, як ключ перетворюється на мініатюрний громовідвід.

Побачив… денне світло!

8

День повернувся повінню. Осліплений Джек покотився засніженим пляжем. І у його вухах — чи то глибоко в голові — лунав передсмертний крик Морґана Слоута, коли він пролітав крізь усі можливі світи в забуття.

— Джеку? — Річард причмелено сів, притримуючи голову. — Джеку, що трапилося? Гадаю, я впав зі сходинок на стадіоні.

Спіді смикнувся в снігу і якось аж по-дівчачому віджався, а тоді глянув на Джека. Його очі були виснаженими… але на обличчі не було жодних плям.

— Молодець, Джеку, — сказав він і посміхнувся. — Моло…

Він знову завалився наперед, важко дихаючи.

«Веселка», — очманіло подумав Джек.