Талiсман,

Він підвівся і знову впав. Замерзлий сніг запорошив його обличчя, а тоді почав танути, наче сльози. Джек звівся на коліна, а тоді зіп’явся на рівні. Зір його заслонили плями, але він помітив велетенську випалену ділянку в снігу, за формою схожу на сльозинку: там раніше стояв Морґан.

— Веселка! — закричав Джек Сойєр і підвів руки до неба, сміючись і ридаючи водночас. — Веселка! Веселка!

Він підійшов до Талісмана і взяв його в руки, досі ридаючи. Він дав його Річарду Слоуту, котрий був Раштоном; Спіді Паркеру, який був тим, ким він був.

І зцілив їх.

Веселка, веселка, веселка!

Розділ сорок шостий

Інша подорож

1

Він їх зцілив, але так ніколи і не зміг сказати, як саме це відбулося, не міг загадати жодної конкретної деталі. Талісман засяяв і заграв у його руках, лишивши хлопчику невиразний спогад про те, як полум’я залило їх і вони купалися у тому сяйві. Ось і все, що він міг пригадати.

А потім неймовірне сяйво Талісмана блякло… блякло… і зовсім зникло.

Подумавши про матір, Джек хрипко, пронизливо закричав.

Спіді, хитаючись, підійшов до нього крізь талий сніг і поклав руку Джекові на плечі.

— Усе буде добре, Джеку-Мандрівнику, — сказав Спіді.

Він усміхнувся, але втома його здавалася вдвічі сильнішою, ніж Джекова. Спіді зцілено… однак він досі не надто добре почувається. «Цей світ убиває його, — невиразно подумав Джек. — Принаймні він убиває ту частину його, яка є Спіді Паркером. Талісман зцілив його… але старигань досі помирає».

— Ти зробив це для нього, — сказав Спіді, — тож вір, що він зробить щось для тебе. Не хвилюйся. Іди сюди, Джеку. Іди сюди, де лежить твій друг.

Джек послухався. Річард спав у талому снігу. Жахний клапоть плоті зник, але на його місці лишилася довга біла смуга на скальпі — і на тій смузі більше ніколи не ростиме волосся.

— Бери його за руку.

— Навіщо? Для чого?

— Ми перенесемося.

Джек запитально зиркнув на Спіді, але той нічого не пояснив. Він лише кивнув, ніби кажучи: «Так, ти все правильно почув».

«Гаразд, — подумав Джек. — Якщо я досі довіряв йому…»