Талiсман,

— Ти не проти трохи пройтися?

— Звісно, — відповів Річард.

Джек ступив на поверхню траси 17 і пройшов крізь діру в стовбурі. Певно, йому це все сниться, подумав Джек. Насправді вони — на територіальному пляжі, поруч лежить Річард і вони обидва перебувають у навіяному Паркусом сні. Мама завжди казала… Мама завжди казала…

6

Вони рухалися, ніби крізь густий туман (попри те, що погода в тій частині Північної Каліфорнії була сухою і сонячною). Джек Сойєр вивів Річарда Слоута з лісу на пологу дорогу, яка проходила повз грудневі луки.

…найголовнішою людиною в будь-якому фільмі є оператор…

Його тіло вимагало сну, а мозок — відпочинку.

…що вермут — це знущання над хорошим мартіні.

Річард замислено плівся позаду. Він рухався настільки повільно, що Джеку довелося зупинитися край дороги і зачекати, доки Річард його наздожене. Містечко під назвою Сторівілль виднілося за півмилі від них. Обабіч дороги розташувалися декілька низеньких білих будівель. На одній із них виглядав напис «АНТИКВАРІАТ». Над порожнім перехрестям біля будинків висів світлофор. Джек побачив кутик вивіски «МОБІЛ» на автозаправній станції.

Річард плентався позаду. Його голова так низько нахилялися, що мало не торкалася підборіддям грудей. Коли Річард підійшов ближче, Джек нарешті побачив, що його друг плаче. Джек обняв Річарда за плечі.

— Я хочу, щоб ти дещо знав.

— Що саме? — Маленьке рішуче Річардове личко було залите слізьми.

— Я люблю тебе, — сказав Джек.

Річардові очі знову ковзнули на поверхню дороги. Джек і далі тримав друга за плечі. Наступної миті Річард підвів погляд — подивився просто на Джека — і кивнув. І тут Джеку спали на думку слова, які він раз чи два чув від Лілі Кавано-Сойєр: «Джекі, іноді не потрібно давати волю язику».

— Ми на правильному шляху, Річі, — сказав Джек. Він чекав, доки Річард витре очі. — Гадаю, хтось має зустріти нас на заправці «Мобіл».

— Може, Гітлер? — Річард притиснув долоні до очей.

Вже за мить він знову був у формі, й хлопці пліч-о-пліч зайшли у Сторівілль.

7

У затінку заправки «Мобіл» припаркувався «Кадилак-Ельдорадо» з телеантеною-бумерангом позаду. Авто здавалося великим, ніби трейлерний будиночок, і чорним, як смерть.

— О, Джеку, лайнооооо, — простогнав Річард і схопив Джека за плече.

Його очі широко розплющилися, а губи тремтіли. Джек знову відчув викид адреналіну у кров. Від цього не з’явилося жодного додаткового драйву, а лише втома. Цього вже було забагато, забагато, забагато. Стискаючи темну дешевеньку на вигляд кришталеву кульку, на яку перетворився Талісман, Джек рушив пагорбом униз, у напрямку заправки «Мобіл».

— Джеку! — слабко кричав Річард позаду нього. — Що ти в біса робиш? Це один із НИХ! Таке саме авто, як у «Тайєрі»! Таке саме авто, як у Пойнт-Венуті.