— Опа! — різко обернувся той, що попереду, і вони ледь не зіштовхнулися.
— Ти? — вирвалося в обох майже одночасно.
Влад першим простягнув руку колишньому однокашникові. Той її недбало потис і глянув за спину Влада, посміхаючись своєму попутникові. Обертатися назад Владу чомусь зовсім не хотілося.
— Як життя? — запитав він.
— Може бути, — колишній однокашник, якого звали Стас, знизав плечима з таким виглядом, наче йому раптом стало нецікаво. — Може, варто відзначити зустріч, як вважаєш?
— Та я, взагалі-то… — посміхнувся Влад, — поспішаю додому.
— А ми — ні, — раптом розсміявся Стас і додав, якось дивно підморгуючи: — Твоя присутність необов’язкова.
Його супутник фиркнув слідом. І Влад раптом усе зрозумів: знають. Вони знають, бо такі, як ці,
Він шморгнув носом, утягнувши шмарклі, й відчув, як густий слиз повільно опускається в горло.
— Не будь жлобом, Мамуло, — усе ще посміхаючись, сказав Стас майже по-дружньому.
«Мамула» було поганим знаком — псевдо, що найчастіше заміняло йому в школі ім’я. Особливо в старших класах, коли в більшості хлопців почали стрімко розвиватися справжні чоловічі м’язи, а в нього — пузо і задниця. «Мамуло» було зовсім кепсько, до того ж зараз, на темній і порожній вулиці в компанії таких хлопців, як Стас.
— Гарна була гра, — сказав той, що стояв позаду. Влад повернув голову й побачив хлопця з залу автоматів у синій болоньєвій куртці, тільки вже без незмінної пляшки пива.
— Що…
І Влада зігнуло навпіл від вибуху нестерпного болю в паху, бо цієї миті Стас ударив його ногою. Осівши на мокрий тротуар, Влад навіть не відчув, як хлопець у синій куртці встиг обшарити його кишені й витягти гроші, він тільки побачив, що складені купюри передали з рук у руки, і вони зникли за пазухою в Стаса.
Від запаморочливого болю Влад не розібрав слів, якими обмінялися колишній однокашник і хлопець із залу, перш ніж піти далі. Проходячи повз нього, той стусаном відкинув ногу Влада, виставлену поперек тротуару.
А Стас, не обертаючись, махнув йому рукою:
— Бувай, Мамуло.
Влад беззвучно відкрив рот, заплющив очі й притулився потилицею до холодної і твердої стіни будинку. Здавалося, все трапилося миттєво. Ось він ішов, ніс у кишені виграш, про який донедавна не смів навіть мріяти і який вирішував майже всі його проблеми, і ось уже…
— О Боже… — він почув, як промокають наскрізь штани на задниці й стрімко розпухає мошонка.
Потім заплакав.