Байки проти ночі

«Я знаю».

— Чому я тебе не бачу?

«Тому що ти не можеш мене бачити. І не тремти, я не заподію тобі шкоди».

— Точно?

«Звичайно. Ніколи».

— Це ти допоміг мені в залі?

«Звісно».

— Отже, ти справді… друг?

«Якби було інакше, хіба став би я тобі допомагати, правильно?»

— Здається, так, — погодився Влад, усе ще мліючи від відчуття ірреальності того, що відбувалося. Тепер-то він зрозумів, що, мабуть, відчували ті хлопці з «Від заходу до світанку», коли заблукали в бар «Кручені цицьки» і зрозуміли, у якій компанії опинилися. Тільки… якщо голос сказав правду, чому ж тоді…

— Чому ти не попередив, що вони йдуть за мною?

«Тому що сам цього не знав. Мені дуже шкода, що вони вчинили так із тобою. Але обіцяю, вони дорого заплатять за заподіяне. Ми їх знайдемо й серйозно поговоримо».

Сам не знаючи чому, Влад одразу повірив.

— Ти збираєшся покарати їх, так?

«Не я — це зробиш ти».

— Але як? — Влад навіть пирснув. І скривився від болю в мошонці, який викликав спазм сміху. — Як?

«Про це не хвилюйся».

— Господи, та я навіть не знаю, чи доживу з цим до ранку, — він торкнувся кінчиками пальців низу живота.

«До ранку все мине. Буває й гірше, повір».

До ранку? Влад ще хотів запитати, чи не збирається голос його зцілити, як у тих релігійних передачах, на які він іноді натрапляв, клацаючи по каналах «ящика», і ніколи не дивився, бо вважав, що якби й справді після чогось такого кульгаві танцювали і сліпі бігли в кіно (а забиті яйця набували нормальної форми), народ валом би пер у ці секти. Але не запитав.