«А як щодо сьогоднішньої гри? — сам собі заперечив Влад замість цього. Адже передбачати ходи ігрового автомата, де все побудовано на випадкових числах, неможливо».
— Чому? — запитав Влад.
«Що — чому?»
— Чому… я?
«У нас є щось спільне. Нас обох змусили грати за чужими правилами, принизили. Хіба не так повелися з тобою?»
— Так, — прошепотів Влад.
«Тільки давай домовимося, що ти не будеш ставити надто багато запитань, тому що скоро зможеш сам у всьому розібратися».
— Добре, — щось замаячіло на периферії його свідомості, якийсь сумнів, але зникло, не знайшовши можливості зачепитися.
«Я пропоную покінчити з цим раз і назавжди, — сказав голос. — І почати гру за своїми правилами».
— Як це?
«Покидьків, які на тебе напали, слід покарати. Хіба ти вважаєш інакше? Адже це і є справедливість».
— Так, — Влад уперше відчув, як у ньому починає закипати справжня злість і обурення. — Це і є справедливість. Точно.
«Ти готовий покарати їх, готовий змінити правила?»
Чи готовий він? Що за питання!
— Але як? — Влад раптом засумнівався, але це вже був інший сумнів. Що він може зробити хлопцям на зразок Стаса? Як виступити проти них відкрито? Результат такого кроку був передбачуваний. Запальний азарт помсти почав стрімко згасати.
Так із ним бувало вже не раз, коли він повертався зі школи весь у синцях і довго вертівся в ліжку без сну, уявляючи, як колись змусить кривдників відповісти за свої вчинки. Йому марилися їхні корчі в страшних муках, принижені благання про помилування… Але найчастіше Влад бачив, як ці вилупки вмирають якоюсь жахливою смертю. У світі своїх фантазій він був якщо не Богом, то принаймні божком, але наставав ранок, і все поверталось на свої місця.
Цей голос, що назвався його другом, міг вселити йому надію, може, навіть надихнути на щось неординарне. Але він не був здатен зробити з нього когось іншого або хоча б дати йому відчуття твердого стрижня усередині, відсутність якого в подібних до сьогоднішньої ситуаціях Влад відчував сильніше, ніж присутність будь-чого іншого. А це означало, що завтра наступить черговий нещадний ранок. Ось у чому проблема.
«Довірся мені, — сказав голос. — Я знаю, чого ти боїшся. Але якщо ми діятимемо разом, їм нас не здолати».
І Влад знову повірив.
«Тоді чого ми чекаємо?»