Байки проти ночі

22
18
20
22
24
26
28
30

— Що?

«Вітальну листівку найкращому другові».

— А, зрозумів. Як її включити?

«Дуже просто: вдар по склу».

— Ударити?

«Так, уяви, що в тебе є рука, і вдар».

Він спробував, але нічого не вийшло.

«Як у житті, злови це відчуття, — наполіг голос. — Пам’ятаєш, як бив по кнопці автомата для покеру?»

Знову не вийшло.

— Я не можу.

«Ще раз».

Раптом сигналізація спрацювала, виючи, як сирена, над сплячим кварталом; десь загавкав собака.

— Блі-і-ін… — тільки і сказав Влад.

Голос промовчав.

Через двадцять секунд одне з вікон на сьомому поверсі засвітилося, людська фігура висунула руку у відкриту кватирку, і сирена, пискнувши ще кілька разів, заткнулася.

Влад кинувся до визначеної мети.

У квартирі він застав сонну жінку, яка мружила очі, і чоловіка, який швидко вдягався. Обом було під п’ятдесят. Він не міг точно сказати, чи були це Стасові батьки, оскільки бачив їх лише три чи чотири рази і то вже досить давно. Однак «Сааб» був вагомим козирем.

Чоловік нарешті одягнув штани, накинув просто на голе тіло плащ і почав узувати туфлі.

— Думаєш, це необхідно? — запитала жінка, сидячи на широкому двоспальному ліжку в нічній сорочці; її товсті руки тряслися, як желе, при кожному русі.

— Напевно, кішка стрибнула на капот. Але краще перевірити, — відповів чоловік.