Байки проти ночі

22
18
20
22
24
26
28
30

— Що буде, якщо я розплющу очі? — Влад нарешті озвучив запитання, яке вже давно вертілося на думці.

«Повернешся назад. Але тоді нам доведеться починати все з нуля».

Львівські новобудови, як і в багатьох інших містах, підтримували традиції одноманітності й безликості. Дуже скоро Влад зрозумів, що починає плутатися в однакових будинках, типових провулках, голих, майже позбавлених рослинності й характерних рис, дворах…

«Так я його ніколи не знайду», — подумав він, уже жалкуючи, що взагалі послухався голосу. Голосу, який втяг його в усю цю історію, раптово з’явившись у його голові, ніби чортик з коробочки, і назвався другом. Владу раптом захотілося негайно розплющити очі й побачити свою кімнату, опинитися цілком у власному ліжку — його неприступному до ранку бастіоні. Так було завжди, із самого дитинства: якщо щось траплялося, він починав уявляти, як залишається ввечері під ковдрою наодинці з подушкою, де йому більше нічого не загрожує і до ранку гарантований перепочинок.

У Владову душу знову почав заповзати страх. І сумнів.

«А це що було?»

— Де? — поява голосу миттю переключила його думки.

«Щойно, просто під тобою. Треба повернутися».

Господи, адже ми дивимося одними очима, подумав Влад. Сповільнивши рух, він спустився нижче і ще раз уважно оглянув двір. Ось він! У густій тіні біля крайнього під’їзду тулився знайомий «Сааб» сталевого кольору. Щоправда, зараз він виглядав швидше чорним. У правому нижньому куті за лобовим склом розмірено мигав маленький червоний вогник сигналізації.

Отже, пошук звузився до одного під’їзду багатоквартирного чотирнадцятиповерхового будинку.

— Що мені тепер робити? — прошепотів Влад губами, що були за шість із половиною кілометрів на північ від цього місця.

«Іди всередину».

Влад повільно пройшов крізь стіну будинку на рівні першого поверху, і його «голова» зависла біля люстри в темній квартирі. Ця кімната була схожа на дитячу. Через мить він побачив у кутку ліжко, на якому спала дитина — хлопчик років п’яти чи шести.

— У них немає маленьких дітей, — Влад рушив далі, в сусідню квартиру.

Він минув кухню, де в кватирку димів високий молодий чоловік у трусах, задумливо розглядаючи поодинокі зірки, що ненадовго пробивалися в зазорах між осінніми хмарами. І перемістився в кімнату. Хтось лежав на розкладеному дивані — відкинута вбік ковдра дарувала його поглядові приголомшливе оголене стегно й одну грудь молодої жінки. У Влада з новою силою занило в паху, коли він наблизився до дивана, щоб краще її роздивитися, і його пеніс почав збільшуватися від посиленого припливу крові. Як голодна п’явка. (Гей, гляньте-но, в Мамули встав!) За можливість…

«Так це займе надто багато часу, — сказав голос, поки Влад розглядав груди жінки. — Є краща ідея. Вибирайся назад, до машини».

Влад, трохи повагавшись, повернувся до «Сааба». І тут перед ним постало питання — а що далі? Що далі, коли він знайде свого кривдника? Мабуть, голос іще просто не встиг втаємничити його в усі деталі, так? Ну, так. Інакше всі ці метання містом, що захоплювали, але й швидко втрачали свою привабливість, не мали сенсу.

«Бачиш блимання сигналізації за лобовим склом?»

— Ну.

«Коли вона спрацює, ти дізнаєшся точну адресу, щоб доставити своє послання».