Яна не відповіла, Арсен стримав посмішку.
— Не намагайся викликати підмогу.
— У мене сьогодні день народження! — в голосі проступили нотки образи.
— Марш викидати сміття!
— Ну, діду, хоча б сьогодні…
— Не хочу нічого чути!
«Та що з тобою таке?» — Марк поставив «Героїв» на паузу та неохоче сповз із крісла.
Яна Грозан працювала вчителем української мови в одній із загальноосвітніх шкіл мікрорайону Північний і того дня мала лише три уроки.
Ще до Маркового повернення зі школи жінка почала готувати страви для завтрашньої вечірки. У коридорі, перед вхідними дверима, на хлопця чекав великий чорний пакет зі сміттям.
Демонстративно суплячись, Марк узяв пакет у праву руку, взув капці, відчинив двері й переступив поріг. Наступної миті пакет зі сміттям вислизнув з руки. На бетонну підлогу посипалися яєчна шкаралупа, картопляне лушпиння, блискуча від жиру кришка консервної бляшанки, проте хлопець нічого цього не помічав — немов заворожений він дивився просто перед себе.
— Що це? — Марк обернувся.
Двері розчахнуто навстіж. Дід — у проході. Мама, витираючи руки рушником, визирає з-за одвірка.
— Телескоп, — награно буденним тоном проказала Яна. — Такий, як ти хотів? Чи ні?
Хлопець уже встиг зрозуміти, що перед ним. Він давно просив у батьків телескоп. Крім того, достатньо добре орієнтувався в різних моделях, щоби збагнути: перед ним не той телескоп, який він хотів. Прилад здіймався над підлогою на півтора метра, майже повністю перегороджував сходовий майданчик і на вигляд важив не менше як п’ятнадцять кілограмів. Марк ковзнув поглядом по блискучій стійці й зупинив його на чорній оптичній трубі. Вона була короткою та дуже товстою. Схема Шмідта-Кассеґрена[8]. Місяців зо три тому дід пояснював йому її дію. Хлопчак спробував на око — з того місця, де стояв, бо підходити не наважувався, так ніби телескоп міг зникнути від необережного поруху, — визначити діаметр. Сантиметрів двадцять, не менше, тобто апертура[9] більша, ніж потрібно для спостереження за планетами Сонячної системи. Марк не міг повірити у те, що бачить: телескоп був крутішим, потужнішим і дорожчим за будь-що, про що він міг тільки мріяти.
— «Celestron». — Від тихого дідового голосу спиною Марка пробіглися мурашки.
— Це… ми… — Хлопчак різко крутнув головою та подивився на діда, наче на оповите іскристою аурою божество. Він знав, що це Арсен постарався. Віктор навряд чи купив би такий дорогий (і, на його думку, безглуздий) подарунок без тривалих умовлянь.
— Крізь нього можна спостерігати за об’єктами віддаленого космосу.
— За галактиками?
— Галактиками, туманностями, масивними зірками. За тепла виберемося за місто, можливо, навіть із наметами. Кудись, де не таке засвічене небо. Якщо пощастить, розгледимо рештки якої-небудь наднової.
— Нереально круто! — прошепотів хлопець. На очі мимоволі наверталися сльози.
ebooksa