— Знаю.
Вони знову вмовкли.
Коли Марк озирнувся наступного разу, Соня відійшла від стіни та стояла за метр від нього, зацікавлено розглядаючи телескоп.
— Крізь нього справді можна спостерігати за планетами?
— Так.
— Прикольно.
Він вирішив, що після стількох спроб зав’язати розмову не може лишатися нечемним, і поцікавився:
— Ти часто танцюєш на даху?
— Ні. Просто ліфт не працює. І мені нікуди піти.
Хлопець не зрозумів, що вона мала на увазі, та перепитувати не став.
— А якщо хмара не пройде, що будеш робити? — запитала дівчина.
Марк підвівся та сховав руки до кишень куртки. Соня опинилася зовсім поряд. Вона виявилася на кілька сантиметрів вищою за нього. З такої відстані він також розгледів ластовиння, що вкривало ніс і щоки, і світло-карі очі.
Райдужки вражали яскравістю та глибиною.
— Вона пройде, — впевнено заявив він.
Тепер обоє дивилися на небо. Південний вітер поступово розчленовував хмару, відкриваючи погляду зірки.
— Думаєш, вона зараз там? — ледь чутно озвалася Соня.
— Ні.
Дівчина насупилася.
— Ти думаєш, вона потрапила до пекла?
— Ні. Вона не там і не в пеклі.
ebooksa