— Він он там. — Марк махнув рукою за спину. — Хочеш глянути?
Вона подумала, що, певна річ, хоче, проте з губів злетіло категоричне:
— Ні.
Марк сконфужено потупився.
— Ну добре, — знизав плечима. — Як хочеш.
Розвернувся та пішов.
«Ти куди? — Краєчки брів знов задерлися. — Я не те мала на увазі!»
Марк зник за надбудовою. Суплячись, дівчина потупцяла на місці, потім згорнула навушники та, буркнувши сердите «блін», подалася слідом за ним. З’явившись з-за котельні, зупинилася. Марк, закинувши голову, сидів навпочіпки перед масивним телескопом і свердлував напруженим поглядом навислу над багатоповерхівкою хмару. Ближче підходити дівчина не стала. Згорнула руки на грудях і сперлася спиною на стіну котельні.
Почувши шарудіння, хлопець озирнувся, зміряв її поглядом, але ніяк не відреагував.
Кілька хвилин обоє мовчали.
Дівчина озвалася першою:
— На тебе кажуть Малюк Мордор, ти в курсі?
Марк напружився. Відчував, що їй кортить розпитати про Гришину. Впродовж минулого тижня 15-ту школу перевіряли представники Міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, інспектори Служби у справах неповнолітніх і навіть ювенальний прокурор. Поліцейські слідчі допитували Юлиних однокласників, учителів, батьків і двічі — у присутності мами та шкільного психолога — самого Марка. До Марка навіть спробували причепитися журналісти з каналу «Рівне 1». Щодня, коли Марк одягався перед виходом до школи, навалювалося таке відчуття, наче збирався на похорон, і позбувся він його лише вчора, на свій день народження. Тож хлопець дуже не хотів повертатися до цієї теми. Марк замислився. Якщо раптом дівчина, як і Адріан, запитає про останні Юлині слова, тоді він… Він що?.. Прожене її? Певна річ, ні. Марк криво посміхнувся — це ж «її дах» — і вирішив: якщо дівчина почне розпитувати, він складе телескоп і піде додому.
— Ні, — збрехав він.
Дівчина в задумі похитала головою.
— Хоча це не так і погано, як на мене.
Хлопець повернувся до неї.
— Я Марк.
Вона зашарілася. Марк сконцентрувався на телескопі й удав, що не помітив.
— А я Соня. З 8-Б.