— Ти б себе бачив.
— Та йди ти…
Вона ще раз глузливо гмикнула.
— Реально повірив, що я — це борсук?
Хлопець штрикнув її ображеним поглядом, але довго гніватися не міг.
— Глянь, — показав він на грядки, за розгляданням яких його заскочила дівчина.
Соня підійшла та присіла поряд.
— На що я маю глянути?
— Редиска проросла.
Дівчина втупилась у Марка. Хлопець лише через кілька секунд зауважив вираз її обличчя, після чого спересердя ляснув долонями по колінах.
— Я посадив її три дні тому. Я читав, що за +20 °C редиска проростає на четвертий чи п’ятий день, але тут постійно сонце, і вона проросла вже. На третій день!
Соня скептично скривилася.
— То й що?
— Ти серйозно не розумієш?
Вона мотнула головою.
— Ні.
— Ну, — він зробив жест рукою, — тут немає комах, на пляжі я не знайшов черепашок, і я боявся, що цей світ…
— Мертвий? — вставила Соня.
— Ні! — запекло заперечив Марк. — Він… ну, мені здавалося, що він ніби як стерильний. І тому я сумнівався, що тут що-небудь буде рости. Але глянь: росте. Тобто тут можна жити! Треба, звісно, ще придумати, як бути з м’ясом. Холодильник я сюди не притягну. Але теоретично можливо завести поросят або, ще краще, кроликів.
Скептично схиливши голову, дівчина кивала. Коли хлопчак закінчив, промовила:
ebooksa