Віктор загорнув книгу, заклавши пальцем сторінку, на якій перервав читання. Кілька хвилин сидів, тримаючи роман на коліні й нервово вистукуючи п’ятою по підлозі. Міркував. Потім підвівся, відклав книгу й почав одягатися.
Друзів у Віктора не було. Він мав чимало знайомих, умів легко налагоджувати зв’язки, особливо, коли це було йому вигідно, проте серед них не знайшлося б нікого, хто міг би по-приятельськи поплескати його по спині під час випадкової зустрічі. Людей довкола себе Віктор поділяв на тих, кому винен він, і тих, хто винен йому. Останніх нараховувалося значно більше.
Одним із таких був колишній анестезіолог пологового будинку № 2 Григір Мовчан. Грозан і Мовчан разом навчалися в школі, проте ніколи не вважали один одного друзями. Навіть знайомими їх було важко назвати. На початку літа 2008-го, коли Віктор працював директором магазину «Будинок іграшок», одна із пацієнток Мовчана внаслідок невдалої інтубації[34] не прокинулася після операції. Жінці планували провести кесарів розтин. Анестезіолог увів її в стан наркозу, проте неправильно вставив у горло трубку для легеневої вентиляції. Трубка перекрила гортань, обмеживши доступ повітрю. Лікарі зауважили, що жінка не дихає, лише через кілька хвилин, коли вона вже посиніла. Виявивши помилку, Мовчан зробив кілька спроб правильно розташувати трубку, та це не допомогло — дихання не відновлювалося. Жінку взялися реанімувати: надрізали горло, якимось дивом запустили серце, та попри це свою доньку вона народила вже в глибокій комі. Породілля пролежала в комі ще три місяці, після чого, не приходячи до тями, померла. Так склалося, що ця жінка до виходу в декрет працювала у Вікторовому магазині. Грозан знав усю її сім’ю та після операції тричі зустрічався з її чоловіком і батьком. Зрештою йому вдалося залагодити справу. Мовчана навіть не звільнили з пологового, він сам згодом перейшов на роботу до приватної клініки.
Перед виходом із квартири Віктор зателефонував Григору й переконався, що той удома. Він не став сідати за кермо й викликав таксі. Спочатку заїхав до супермаркету «Wine Time» по якесь дешеве пійло (Григір давно забув про перебірливість), але подумав, що, напевно, доведеться пити разом із Мовчаном, і зупинив вибір на 0,7-літровій пляшці віскі «Jack Daniel’s». Розрахувавшись на касі, Віктор вирушив на лівий берег Рівного до багатоповерхівки неподалік Луцького кільця, де в занедбаній двокімнатній квартирі скнів його колишній однокласник. Григір зустрів Віктора з виразом настороженого здивування на обличчі, але зм’якшився, побачивши в його руках пакунок із Jack’ом. Віктор Грозан, не роззуваючись, подався на кухню, поставив коробку на стіл, поклав на неї руку, проте відкривати не став.
— Ти знаєш, що таке етилхлорид? — запитав він.
— Хлоретан, — сказав Григір.
— Ні, етилхлорид, — заперечив Віктор.
— Та, звісно, знаю, — махнув зморшкуватою рукою анестезіолог. — Це одне й те саме.
Віктор не прибирав руки з коробки.
— Зможеш дістати?
— Нащо тобі?
Грозан, не зводячи очей із Мовчанового обличчя, помовчав, а потім повторив запитання:
— Зможеш дістати?
Григір, криво всміхнувшись, кивнув.
— Зможу.
— Тоді вважай, що ми квити.
Віктор опустився на табурет і почав відкривати коробку.
62
Упродовж ночі з неділі на понеділок холодний фронт відповз на північ. Дощ ущух невдовзі після світанку, а перед обідом хмари розступилися, і температура різко підскочила. Стало майже по-літньому спекотно.
За чверть до третьої Марк вийшов на вулицю та вмостився на лаві навпроти під’їзду. У Соні було сім уроків, і за кілька хвилин вона мусила повертатися зі школи. Невдовзі з-за рогу з’явилася худорлява постать дівчини. Побачивши Марка, вона ніяк не відреагувала, проте, наблизившись до лави, зупинилася.
ebooksa