— Ти як? — замість привітання почав Марк. Соня мала такий вигляд, наче всю ніч не спала: під очима — темні кола, волосся — немите, очі — ніби олов’яні.
На запитання дівчина не відповіла, натомість промовила:
— У школі сказали, ти більше не повернешся.
Хлопчак смикнув плечима.
— Ну, так. А що?
— А оцінки?
— Так поставлять. Контрольні потім напишу, типу, індивідуально.
За Марковою спиною тихо пілікнув домофон, і ще до того, як двері під’їзду відчинилися, Соня сполохано сіпнулася. Її вилиці напружилися, а очі метнулися до входу в будинок. Марк озирнувся. На ґанок вийшов їхній сусід із п’ятого поверху. У правій руці він тримав ключі від машини, в лівій — кілька пластикових папок, плечем притискав до вуха телефон. Не глянувши на підлітків, чоловік попрямував до гаражів.
— Ти чого? — Марк повернув голову до дівчини.
Соня знову проігнорувала запитання.
— Перейдеш до іншої школи? — Її вилиці розслабилися; дівчина проводжала поглядом сусіда.
Хлопчак пригадав розмову з мамою та вже розтулив рота, намірившись буркнути «ага, до п’ятої», коли раптом, схаменувшись, сердито пирхнув.
— Я ж тобі говорив уже: до вересня мене тут не буде. — Соня мовчала, тому він додав: — Я на тебе чекав.
— Я зрозуміла.
Марк закинув голову, зиркнув на десятий поверх.
— Ти була там учора?
Дівчина вирішила, що це чергове прохідне запитання, й відповіла майже недбало:
— Ні. Вчора не заходила.
Марк насупився.
— Взагалі?
ebooksa