— Ти вдом-ма? — Той самий сплюснутий, просякнутий відчаєм голос потопельника.
— Так.
Раптово Соня почала підвивати — жалісливо, зацьковано, немов поранене щеня, — та вже за мить опанувала себе й лише тихцем схлипувала. Зрештою вона витиснула:
— М-можеш в-вийти?..
— Так, — не прибираючи телефон від вуха, хлопчак дістав із шафи джинси й узявся похапцем стягувати домашні шорти. — Так. Уже вдягаюся.
— Пробач. — Соня схлипнула. — Мені просто нема куди йти.
Марк затиснув смартфон між вухом та плечем і застібав ґудзики на джинсах.
— Де ти зараз?
Він відчував, що дівчина продовжує безмовно плакати.
— В-відкрий двері…
— Які двері?
— В-вийди в під’їзд.
Хлопчак не став розривати зв’язок, просто прибрав смартфон від вуха, пройшов коридором і відчинив двері. Соня стояла відразу за порогом, заплакана, обличчя якесь чорне. Побачивши його, дівчина тихенько заскиглила. Рука з телефоном повільно опустилася. Марк розгубився.
— Що сталося? — повторив він.
— Хто там? — зі спальні долинув голос Яни.
— Ма, це Соня, — хлопець швидко взувався, — я вийду на трохи, добре?
— Усе гаразд?
— Так!
Марк вислизнув із квартири та зачинив за собою двері. Соня, тручи кулаками обличчя, тупцяла поруч. Тієї миті хлопчак особливо гостро пожалкував, що вони більше не можуть утекти до світу по той бік ліфта.
Узявши дівчину за руку, він відвів її до сходового прольоту.
ebooksa