— Не йди до тітки, — швидко попросив Марк. — Можеш переночувати у мене. У нас купа місця, чотири кімнати, і батьки тебе…
Соня спересердя ляснула Марка по плечу.
— Та вислухай же! — Вона затулила обличчя долонями та розридалася. — СУКА-А! ЯК ЖЕ Я ЙОГО НЕНАВИДЖУ!
Хлопчак принишк. Потягнувся до дівчини з наміром її погладити, але передумав й опустив руку.
— Говори, я слухаю.
Соня витерла очі, прибрала долоні від обличчя.
— Він зараз удома. Повернувся. Я прийшла з лікарні… — Вона вдавилася слізьми. — Він такий п’яний, що спочатку мене не впізнав, прикидаєш? А потім вигнав. — Марк спостерігав, як нерухоміє її обличчя. Соня раптом продовжила поспіхом, пропускаючи голосні й ковтаючи закінчення; немовби слова обпікали її зсередини, тож вона намагалася якнайшвидше позбутися їх. — Випхав мене з квартири… ги-ик… послав на хрін, сказав, що не хоче мене бачити. Сказав, щоб я ночувала на вулиці.
— Бляха…
— Це не основне. — У її голосі з’явився недобрий, глухуватий призвук, м’язи обличчя затремтіли. — На це мені насрати. Найгірше, що він не сам. Цей урод нажерся та привів якусь алкашку. Він не впустив мене, але я бачила їх. — Дівчина показала рукою вниз, у тому напрямку, де була її квартира. — Вони зараз там, на кухні, разом бухають.
Сонина грудна клітка запульсувала, так мов її розпирало зсередини, дівчина знову заскиглила. У Марка звело щелепу від пекучого, немов отрута, почуття безвиході. Хлопець скривився та ледве стримувався, щоб не затулити вуха руками. За мить дівчина похлинулася, її розпачливе виття розпалося на уривчасті горлові звуки, які завершилися несамовитим, схожим на гавкіт кашлем.
— Бляха, мені так шкода. — Йому самому хотілося заплакати.
— Ти роз-зумієш? — Соня важко дихала. Маркові здавалося, що дівчина постійно зіщулюється, готується до удару. — У мами струс мозку. Рука перебита так, що вона не може ворушити пальцями. Її не випускають із лікарні, бо в неї кров у сечі, тобто лікарі не знають, може, він щось іще їй відбив, а він напився і привів додому шльондру…
Марк нахилив голову й обхопив потилицю долонями. Соня глибоко вдихнула, витерла слину та шмарклі з підборіддя, а тоді крізь зуби процідила:
— Я його вб’ю. От побачиш, я колись його приріжу.
71
Вони просиділи на майданчику перед виходом на горище півтори години. Соня поволі затихала. За чверть до десятої їй зателефонувала мама. Дівчина не стала відповідати і безпорадно зиркнула на Марка. Хлопець думав про своє, а коли вловив Сонин погляд, так само безпорадно пересмикнув плечима. Він не знав, що порадити.
Удруге Ірма Марчук зателефонувала через півтори хвилини. Соня прийняла виклик, розповіла, ніби батько зачинився у квартирі, після чого запевнила маму, що з нею все гаразд, вона в під’їзді з Марком Грозаном. Дівчина тицьнула телефон у хлопчакову руку. Він спершу не зрозумів, чого вона від нього хоче, потім одчайдушно замотав головою, проте Соня не відступалася, знаками просячи заспокоїти маму. Зрештою Марк узяв смартфон і промимрив, що з Сонею все добре та що сьогодні вона переночує в нього, батьки не проти. Ірма Марчук лише стомлено подякувала.
Про жінку, яку привів додому Ігор, Соня не обмовилася жодним словом.
Буквально через п’ять хвилин Маркові зателефонувала його мама. Схвильовано, але без притиску поцікавилася, як у нього справи. Марк сказав, що він із Сонею Марчук на майданчикові під горищними дверима, тоді стисло описав ситуацію із Сониним батьком і запитав, чи можна дівчині сьогодні переночувати в них. Яна звеліла приходити вже, та Марк відпросився, сказав, що вони ще трохи посидять і спустяться пізніше.
Спливла хвилина після того, як хлопець завершив розмову з матір’ю, аж раптом зі сходового прольоту долинуло клацання дверного замка й негучне скрипіння давно змащуваних дверних петель. Соня, почувши це, підібралася.
ebooksa