— Це моя квартира, — прошепотіла дівчина.
У Марка кольнуло в животі, наче хтось штрикнув його ножем.
— Упевнена?
— Так.
На горищі загув ліфтовий двигун. Соня стрімко підхопилася та, приклавши вказівний палець до губів, навшпиньки збігла на майданчик десятого поверху. Хлопчак подався за нею. Вони присіли на першій сходинці сходового прольоту, звідки було видно частину майданчика дев’ятого поверху.
— Це вона. Дивись, — ледь чутно просичала Соня. Її губи кривилися, наморщений лоб нагадував топографічну карту встеленої хвилястими дюнами пустелі. — Шльондра.
Марк нахилив голову до колін. Навпроти ліфта, обома руками тримаючись за лямку перекинутої через плече сумки зі штучної шкіри, стояла підтоптана жінка невизначеного віку з одутлими губами й брезклим пласким обличчям. На собі мала покошланий твідовий жакет і коротку смугасту спідницю, з-під якої стирчали худі зморшкуваті ноги. Пасма немитого волосся пшеничного кольору були недбало заправлені за ледь відстовбурчені вуха. Ліфт підіймався з першого поверху, й жінка нервувала. Вона двічі зиркала в бік Сониної квартири та кілька разів гарячково тицяла в кнопку виклику ліфта.
— А де твій батько? — пошепки запитав Марк.
— Мабуть, удома.
— То він там сам?
Запитання було якимось тупим, не просто недоречним, а цілковито безглуздим, тож Марк не здивувався, що Соня не відповіла.
Ліфт приїхав, жінка прослизнула до кабіни, й двері зачинилися. Дівчина смикнула хлопця за руку.
— Пішли.
Марк подумки запитав «куди пішли?», та попри це, немов у трансі, посунув назирці за дівчиною. Вони спустилися на дев’ятий поверх.
— Вона не закрила двері. — Соня тремтячим пальцем вказувала на напівпрочинені двері однокімнатної квартири ліворуч від ліфта. — Сука.
Дівчина штовхнула двері рукою та, не затримуючись, пірнула досередини.
— Може, не варто заходити, — з тривогою в голосі промовив Марк.
Соня не озирнулася. Хлопчак нерішуче застиг перед порогом, кілька секунд вагався, зважуючи, чи варто йому йти за дівчиною, — груди холодило неприємне відчуття, наче стовбичив над прірвою, — а тоді пригадав Сонині слова…
(я його вб’ю… я колись його приріжу)
…шкіру пробрало морозом, і Марк переступив поріг. Він опинився в тісній вітальні. Попід стіною, ліворуч від вхідних дверей стримів високий двокамерний холодильник. Відразу за ним висів настінний вішак для одягу. Вітальню змінювала вузька кухня. Праворуч білів прямокутник дверей, які вели до спареного з ванною туалету. Ліворуч, за вішаком, проглядався прохід до кімнати. В усіх приміщеннях було темно. Повітря від алкогольних випарів здавалося важким.
ebooksa