Екран смартфона потемнів, а Марк, не мигаючи, продовжував дивитися крізь нього, аж поки його не гукнув дід.
— Ти чого?
Хлопець стрепенувся, інстинктивно сховав телефон.
— Нічого.
Арсен стояв на порозі кімнати, тримаючись рукою за дверну ручку.
— Усе нормально?
— Так.
— Ти аж хвилину тупився в телефон.
Проблема насправді полягала не в тому, що тупився: Марк здавався очманілим і якимось наче відірваним від реальності. Арсен подумав, що він сам мав такий причмелений вигляд лише раз у житті, коли Бібі повідомила, що завагітніла.
— Просто завтикав.
Дід помовчав, вирішив, що онук так переймається через невдале побачення, а тоді кивнув у бік кухні:
— Ходи снідати.
За столом хлопчак не просидів і п’яти хвилин. Заштовхав у себе шматок м’яса, майже не торкнувся каші, відпив ковток узвару й підвівся.
— Мені час.
— Куди? — здивувалась Яна. — Ще сорок хвилин до уроків!
— Мені треба.
Марк похапцем одягнувся, закинув на плече рюкзак і вискочив із квартири.
Після нічного дощу на вулиці було вогко та холодно. Жолобами вздовж тротуарів до каналізації досі стікала вода. Хлопець спустився до перехрестя Квітки-Основ’яненка та Хвильового, сховався за рогом і став чекати.
Соня вийшла з-за будинку хвилин через десять. Марк побачив дівчину та виступив з-за паркану Облуправління поліції. Не хотів її лякати. Соня вдала, що не помітила його. Здаля її обличчя мало цілком нормальний вигляд, і тільки коли вона наблизилася, Марк зрозумів, що воно вкрите шаром тонального крему та пудри. Пудра ховала веснянки, а тому Соня видавалася старшою та якоюсь чужою. Коли дівчина вийшла на перехрестя, Марк порівнявся й закрокував поруч.
— Привіт, — сказав він. Соня не відповіла. — Я був там. Чуєш? Я був там… Що це за світ?
ebooksa