Потім сів біля Соні. Дівчина, заштовхавши у вуха навушники-крапельки, дивилася на море.
— Що слухаєш?
Соня подала один навушник Маркові. Хлопець уставив його у вухо та скривився, наче від зубного болю.
— Що це?
У «крапельці» хтось очманіло гарчав. У буквальному сенсі.
— «Eskimo Callboy»[23].
— Це взагалі музика?
Соня забрала навушник.
— Ти безнадійний, — вона зиркнула на нього й подумала, що він просто зразковий задрот. Подумала, що якби про нього написали книгу, ніхто б не повірив, що такі задроти існують у природі. Вголос не сказала нічого.
Марк розклав на траві куртку та вмостився на неї. Соня змила пудру: жовтувато-фіолетові синці нагадували темні кола під очима панди. На собі мала джинси й легку сорочку в клітинку. Хлопець тільки зараз розгледів, що дівчина пласка, ніби прасувальна дошка, проте зупинився на цьому не довше як на секунду: думки, мов підхоплені невидимим потоком, мчали далі.
— Твоїх не насторожило, що ти вийшла з квартири в самій сорочці?
Соня ледь ворухнула плечима вгору-вниз.
— Мама на роботі. А він навіть не глянув на мене, коли виходила.
Марк звів на неї очі й обережно запитав:
— Він — це хто?
Хлопець раптом збагнув, що жодного разу не чув від Соні слова «батько».
— Ігор.
— А Ігор — це… — Марк зам’явся. Відчув, що продовжувати не варто.
Соня мовчала. Хлопець таки наважився.
— Це твій батько?
ebooksa