— Так.
— Він тобі рідний? — знову мовчанка. — Ну, просто ти так говориш, як…
— Так, — крізь зуби процідила дівчина. — На жаль, рідний.
Вода палала від сонця. Марк не міг дивитися на захід, не мружачись. «На жаль, рідний». Він більше не сумнівався в походженні синців.
— Розкажи мені про це. — Він обвів поглядом трав’янистий схил, який збігав до пляжу, а потім будинок. — Про це місце.
Соня вдруге знизала плечима.
— Що розказувати? Дивися сам. Є речі, проти яких твоя наука безсила.
Її голос був розслабленим, кволим, практично байдужим. Марк не стримався.
— Та ну! Я не розумію, як ти можеш залишатися такою спокійною?! Ти бачила, що за тим кряжем? А цей ліс за будинком — за ним щось є? — Він махнув у бік води. — Ти там плавала? Як далеко запливала? Зустрічала якихось тварин? А людей? А що як… — хлопець зиркнув на безхмарне небо крізь листя над головою, — тут водяться гігантські павуки, чи дракони, чи ще якась хрінь?
Соня стримано гмикнула.
— Ще вчора ти не вірив, що це все існує, а тепер розказуєш мені про драконів, — вона розвела руками. Марк не зрозумів, що означав той жест. — Тут немає драконів. І павуків теж немає. І людей… Принаймні я не бачила.
— Звідки ти дізналася про це місце? Як ти взнала, як сюди потрапити?
Соня довго тупилася перед себе, перш ніж відповісти. Під сонячними променями її райдужні оболонки набували кольору застиглого меду.
— Ти знаєш, що моя сім’я вселилася в цей будинок першою?
Марк здивувався та замотав головою. Звідки йому таке знати?
— Ні.
— Влітку 2011-го. У серпні. Будинок добудували навесні (по ходу, кілька квартир уже мали власника), проте раніше за нас чомусь ніхто не в’їхав. Ми до того жили у приватному будинку на околиці Острога. На тому місці захотіли збудувати торговий центр, і нам ніби як заплатили за землю. Будинок і так уже розвалювався. Той кончений без роботи вже рік сидів, і мама вирішила, що буде краще переїхати до Рівного. За ті гроші ми могли купити двокімнатну квартиру на Північному чи однокімнатну в центрі. Мама переконала його, що краще в центрі. Їй зручніше, бо влаштувалася медсестрою в Перинатальному, близько до роботи. Ну й будинок зовсім новий був. Я сама чула, що цей… хто квартири продає…
— Ріелтер, — підказав Марк.
— Ага, ріелтер. Він тричі повторив, що ми перші, хто вселяється.
Марк уявив, як це: першим в’їжджати до стоквартирного будинку.
ebooksa