Марк ковтнув слину.
— І як тобі вперше на п’ятому?
— Страшно, — просто зізналася Соня. — Чомусь усе було наче вві сні. Зі страху у вухах як цикади тріщали, але в мене вистачило розуму не озиратись. Я на якийсь час забула про страх, бо на підлозі, біля виходу з ліфта, лежав браслет Белли. Я підняла його, викликала ліфт і повернулася назад.
— На проміжних поверхах двері не відчинялися?
Дівчина перевела погляд на Марка.
— Ні. Чого ти питаєш? Ти ж уже повертався і сам знаєш.
— Цікаво, як ти відреагувала.
— Тобто?
— Тобі ж лише дев’ять було.
— Ніяк не відреагувала. Жінка мене попередила, що дорогою назад двері відчиняться лише на першому.
Хлопчак закинув голову.
— Мені ти нічого не говорила!
— Хіба?
— Жодного слова про це!
— Пробач.
— Я ледь не здох від страху, поки доїхав до першого!
— Я забула. — Соня відвернулася і, насупившись, втупилася в сріблясту доріжку на воді. — І якщо направду, я теж трохи злякалася. О’кей, не трохи. Я злякалася. Але все швидко затерлося. Коли тобі дев’ять, ти легше відходиш. Ставиш менше питань і сприймаєш усе простіше. Я, коли зайшла до квартири, то так тішилася браслетом, що майже не думала про те, що сталося.
— Що, взагалі не думала? Блін! — Хлопець не міг повірити в те, що чує. — Тебе не дивувало, звідки на десятому поверсі ліс і море?
— Ні, — відповіла дівчина, — не можу сказати, що зовсім викинула все з голови, але якось, типу, відтіснила вбік ті спогади. І пообіцяла собі, що більше туди не повернуся.
— Але ж повернулася.
ebooksa