Кіт не зупинялась. Коли вона порівнялась із тим місцем, де стояла жінка, там нікого вже не було. Але далі, в тінястій глибині провулку, вона начебто помітила рух і відчула на собі чіпкий погляд чиїхось очей.
IV
Знайти Вільяма Ніколза було важче, ніж Едварда Стенлі, та, як виявилося, з ним легше було поговорити. Стенлі, поглинутий роботою, не схильний був витрачати час на розмови з Кіт. Вона вважала, що за цим стоїть не почуття провини – хоча вона могла й помилятися, – а радше небажання бути втягнутим. Так, він проводив час з Енні, траплялось таке, час від часу вони мешкали разом, бувало. Та він уже добрих шість місяців її не бачив, а ще він зустрів дівчину, добру, чуйну і милу – і дуже релігійну. Він став на шлях виправлення – хіба Кіт сама не бачить? – і не може допустити, не дозволить, щоб його вважали любителем пропащих жінок на кшталт Енні Чепмен. Йому шкода, що з нею таке сталося, але вона особисто накликала це на себе самим лише способом життя.
Кіт упіймала себе на тому, що їй зовсім не подобається цей новий чистенький містер Стенлі. Його праведність була наче кістка, що застрягає в горлі. І він мав алібі, хоч вона потай бажала, щоб алібі в нього не було – суто заради щирого задоволення змусити його побігати.
– Ах, бідолашна Поллі, – промовив Вільям Ніколз, хитаючи головою. Кіт знайшла його в пабі «Руки муляра», уже добряче напідпитку. Він працював машиністом друкарського преса, і його робочий день вже скінчився. Його працедавець сидів поряд із ним, і теж був уже досить п’яний. Коли з’явилася Кіт, він вибачився й сказав, що має йти, згадавши при цьому сварливу дружину зі скалкою, що чекає його вдома – і чим раніше, тим краще. Вона зайняла місце друкаря, не забувши широко розставити ноги і схрестити руки на грудях, – шпильки Ейрдейла змусили її замислитись, чи не надто недбало вона ставиться до підтримання чоловічої подоби.
«Можливо, – з кривою посмішкою подумала Кіт, – час уже запозичити всі великі відзнаки чоловічої поведінки: плювати на вулиці, ригати після їжі і з радістю пукати в тісних задушливих кімнатах».
– Бідолашна Поллі, бідолашна Мері Енн, – зітхнув Ніколз. Кіт замислилася над тим, як зазвичай повії не вдовольняються одним-єдиним ім’ям, а вигадують собі нові –
– Коли ви востаннє бачили її, містере Ніколз?
– Відтоді минуло кілька місяців. Бачите, ми з нею розлучилися, – сказав він і пригубив ще джину. Його кругле обличчя було зовсім сумним. Кіт знала. Одна з тих жінок, з якими вона нещодавно мала розмову щодо смерті Мері Енн, вона ж Поллі – повія на ім’я Неллі Голланд, що ділила з нею кімнату, – розповіла, як Вільям завів інтрижку з медсестрою, що приймала їхню останню дитину, а потім пішов. Утім, він був примушений сплачувати Поллі аліменти, доки не спливло, чим вона займається, – її протиправні заробітки означали звільнення її колишнього чоловіка від будь-яких фінансових зобов’язань.
Зі слів Голланд, Поллі стверджувала, що вони й досі частенько мають стосунки як чоловік і дружина, але жодного свідчення цьому Неллі не бачила. Можливо, припустила Кіт, Вільям Ніколз зі щирою добротою ставився до своєї загиблої дружини. Принаймні він точно не скидався на душогубця із сокирою. На її подив, він навіть додав:
– Це цілком моя провина. Не треба було зазіхати на те, що мені не належить. Ось тільки бідолашна Поллі була настільки змучена народженням нашого останнього малюка, а чоловік потребує трохи уваги. І все одно, я повинен був мати терплячість.
Кіт гадала, чи всім чоловікам у Вайтчепелі судилася недуга під назвою «самовдосконалення». Якщо так триватиме й далі, подумала вона, світ може не витримати.
– Чудово, – промовила Кіт. – Вона знала Енні Чепмен?
Він виразно кивнув.
– Вони ж усі знають одна одну, хіба ні? Тобто, жінки, – сказав він так, наче стать була свого роду племінною ознакою, яка несла із собою вроджене знання про всіх побратимів. А тоді він уточнив: – Повії. Вони всі знають одна одну: якщо не б’ються за територію і за клієнтів, то пиячать десь разом. Якщо не сваряться через вкрадену кимось нижню спідницю, то попереджають одна одну про поганих хлопців, які не платять стільки, скільки обіцяють, або мордують дівчат, заміть того щоб просто робити своє.
– Вони була подругами? – спитала Кіт. – Тобто чи добре вони знали одна одну?
Він знизав плечима.
– Гадаю, достатньо добре, щоб напиватися разом у «Десяти дзвонах», – його очі спалахнули. – Гей, нащо ви про це питаєте? Ви знайшли покидька, що зарізав мою Поллі?
Вона похитала головою і бачила, як його інтерес згасає.
– Ні, містере Ніколз, на жаль, ні. Я лише намагаюся зрозуміти, чи був між Енні й Поллі зв’язок, який міг би навести мене на правильний слід.
ebooksa