– Нічим не можу допомогти, юначе. Шкода, але більше я нічого не знаю.
Він був настільки пригніченим, що їй захотілося потягнутись до нього й погладити по руці. Але вона знала, що цей жест буде неправильно сприйнятий і, чим би це не завершилося, для неї неодмінно вийде на гірше. Тож Кіт кивнула і встала, побажавши гарного вечора, стала пробиратися крізь забите, задимлене приміщення пабу. Нарешті вона опинилася на вечірній вулиці, радіючи, що товщина мундиру вберігає її від прийдешнього холоду.
Її кроки різко лунали над бруківкою. Повз неї з грюкотом проїжджали візки, поспішаючи до кращих місць. Скрізь загоралися вогні, жовті маячки, що тьмяно мигтіли в тумані вечірніх сутінків – звичайно ж, у провулках і дворах, між будинками електричного освітлення не передбачалося. Темрява теж потребувала собі місця. Вже відійшовши від дверей пабу і будучи на півдорозі до добре освітленої Коммершіал-стрит, вона почула звук розбитого скла і одразу ж хрускіт, наче хтось щось впустив на землю і наступив згори. Звук лунав з провулка.
– З тебе вийшов гарний хлопчик, – з непроглядної темряви пролунав голос, у якому чулося одразу два акценти, і, хоча він належав жінці, Кіт затремтіла. Вона насупилася і стала зосереджено вдивлятися в тінь, намагаючись розрізнити щось у темряві. – Та, закладаюся, тобі дечого бракує.
Останні слова були сказані зі сміхом, і повія, яку бачила Кіт, повертаючись з моргу, виступила з мороку.
«Ірландка, – подумала Кіт, – і валлійка».
М’яка суміш ритмічних наголошень, співучих інтонацій і гортанних звуків. Жінка підійшла ближче, і її рука, ковзнувши вздовж живота Кіт, на мить зімкнулася на згорнутих шкарпетках. Жінка відпустила її, залившись сміхом. Рух був настільки швидким, настільки несподіваним, що дівчина не встигла зреагувати, а лише стояла, перелякана, розтуливши рота. Жінка повернулася спиною, кинула погляд через плече і сказала:
– Ходімо зі мною,
Кіт, не наважуючись заговорити, думала про те, як відвести цю небажану співрозмовницю подалі від місця, де їх могли підслухати. Вони рушили з місця і поважним кроком попрямували в бік Церкви Христової Гоксмура з маленьким церковним подвір’ям – острівця темряви супроти Коммершіал-стрит. Першу хвилину чи три вони зберігали мовчанку, і жінка кивнула іншим повіям, що чекали на товариство. Ті кивнули у відповідь, і Кіт подумала, що, може, Вільям Ніколз справді мав рацію, коли припустив, що все це вуличне сестринство добре знайоме між собою.
– Звідки це вам відомо? – тихо спитала Кейт, коли вони досягли гостроверхої металевої загорожі церковного подвір’я.
– Деякі речі я просто знаю. Хоча ти зробила чудову справу, пошивши цих полісменів у дурні. Вони нічого не помічають, вони ж
– Чого ви хочете? Грошей у мене немає, – сказала вона, подумавши, що просто не може собі дозволити бути жертвою шантажу.
– Може, я й шльондра, та вже точно не злодійка, дякую, – відповіла жінка тоном ображеної гідності.
– Я… пробачте.
– А, не треба. Звичайно ж, я злодійка, усі ми злодійки. Я лише хотіла дізнатися, чи маєш ти гарні манери, – жінка різко розсміялася. Вона була старша за Кіт, може, років двадцяти п’яти, і була дуже гарна. Хоча, зазначила Кіт, невдовзі нещадимий спосіб життя накладе відбиток на її обличчя. – Інші дівчата завжди кажуть, що ти чемний юнак, бо не розмовляєш з ними звисока і слухаєш. О, не хвилюйся, вони не знають того, що знаю я, а якби й знали, то не сказали б – на вулицях краще, доки є ти. Мені не потрібні твої гроші, Кіт Касвелл, але я хотіла поговорити з тобою про Поллі та Енні.
– Ви знали їх?
– Звичайно, ми ж одного поля ягоди, – мелодійним тембром відповіла жінка.
– Хто ви? – запізніло спитала Кіт.
– Мері Джейн Келлі, – відповіла вона і кивнула на лаву всередині церкви. – Марі Жанетт, якщо хочеш. Або Прекрасна Емма, або Джинджер, або Чорна Мері, якщо інші варіанти не сподобаються.
– Стільки імен, хоч греблю гати, – зауважила Кіт, і Мері Джейн подивилася на неї прискіпливим поглядом.
ebooksa